В Сети появился очередной поток сознания пациента, к которому у меня всегда было ровное отношение, поскольку с тех пор, как он попал в поле моего внимания, у меня не было ни малейшего сомнения в том, что это такое. Понятно, что это – чисто субъективное мнение, поскольку моя профессиональная деятельность была связана с изнаночной стороной этой жизни и потому, есть определенный стереотип оценки окружающего мира. Считай все го*ном и если где-то произойдет исключение, будет сюрприз.
Но вот что касается профессиональных сословий, то тут практически без вариантов. Не буду перечислять профессии, куда человек с нормальной психикой роаботать не пойдет, а если и пойдет, в связи с избыточной долей наивности, то очень скоро оттуда убежит, как из чумного барака. В результате, подавляющее количество тех, кто работает по данной профессии, настолько конченные пациенты, что одна только принадлежность к ней является клеймом. Скажем так, в данный момент, практически все эти профессии забронированы от мобилизации потому, что они оказались инвалидами на всю голову, как Кот Базилио и Лиса Алиса.
Что касается украинской журналистики как таковой, то для меня ее нет совершенно. Если начать копаться в сортах этого Г, то упрощенно ее можно разбить на две категории. Первая – те, кто будут исправно писать заказуху и вторые – более напористые, занимаются информационным киллерством. Ничего из того, что обычно содержит в себе журналистика, в плане объективности изложения, настойчивости в извлечении и анализе фактов, там просто нет. В эту профессию идут по другим причинам.
Просто небольшой пример из недавней жизни. Все мы сейчас знаем, что такое «Мавик» или квадрокоптер, правда? А откуда мы об этом знаем? Конечно же, из информации с передка, где активно используются дроны. Так вот, господа «журналисты» практиковали дроны и раньше. Они их использовали для съемок вилл и поместий местных толстосумов, которые по каким-то причинам оказались в опале или без власти.
И делалось это не для того, чтобы показать не соответствие образа жизни, официальным доходам пациента, а для того, чтобы предложить тому выкупить это кино. И если не получится сойтись в цене, вот тогда может выйти сюжет разоблачающего свойства, если конечно, против них не будут предприняты какие-то не менее подлые методы. В общем, это лишь малая и не самая мутная капля деятельности этой публики и потому любой, кто продолжает себя причислять к этому цеху, для меня как минимум не интересен, а в среднем – отвратителен.
Но вот одного пациента тут у нас просто носили на руках, а мы постоянно предупреждали о том, что лучше сотворить себе кумира из любого произведения знаменитого, якутского скульптора и это будет куда более оправданно в этом, конкретном случае. М что характерно, пациент столько раз уже давал открытые поводы для того, чтобы имеющий уши, да открыл глаза, что вроде бы и не стоило обращать внимания… Но каждое мое выступление сопровождалось полетами тухлых помидоров и мокрых тряпок. Так случилось и пару недель назад. И вот опять. В общем, пару слов на эту тему.
(Окончание следует)
“Считай все го*ном и если где-то произойдет исключение, будет сюрприз. “(с)
Художественный перевод на понятный язык выражения”Хорошо быть пессимистом, он или “я так и знал”, или “приятно удивлён”” 🙂
Надеюсь , что речь пойдёт о некоем Портникове .
С нетерпением жду продолжения статьи и можно не парой , а чуть больше слов )
Ой, щось теж знайомі відчуття… Та там не тільки Портянников…
Приєднуюсь, Портніков це дуже розумний і хитрий агент впливу. Як можна довіряти людині, яка розписує, які були перешкоди євреї поступити на журфак, а потім тут же розказує як він “молодий і недосвідчений” журналіст працював у Москві під час перебудови, був у вирі подій і зустрічався “просто так по роботі” з дуже важливими і впливовими людьми. Це сюр. Враховуючи подробиці його особистого життя і кар’єри, немає сумнівів, що він завербований Москвою. Питання тільки, коли саме і на якому ґрунті. Але працює відмінно: дуже професійно сіє саме те, що треба його господарям.
Перепрошую, чий агент впливу?
Як випливає з його інтерв’ю, то точно – не кацапів.
Якщо ознайомитися з текстами, які зачитує КваЗеморда, теж можна подумати, що він патріот України, а не ставленик Московії.
До речі, я своє визначення Портнікова (москальська гидота) зформував ще коли він часто-густо публікувався в “Дзеркалі тижня” – два десятиліття тому. Які б він зараз тексти не озвучував, ставлення до нього повинно бути дуже обережним.
У каждого хор.русского своя ніша.У Нєвзорова заданіє крітіковать хрістіанство,увєлічіть кол-во бєзбожніков в Украінє,а с атєістом дєлай что хочєшь,моральниє прінціпи мєняются в завісімості от мєста і врємєні.Це ж вже було.
Я атеист и безбожник. Но это не мешает мне быть нормальным человеком и вести себя по отношению к людям так, как хотелось бы чтоб и они ко мне также относились .
P. S. К Невзорову очень давно отношусь глубоко отрицательно. Я отношу его к самой страшной категории людей – умная сволочь!
“умная сволочь!”
—
Идеально точная оценка!
Щось не помічав на цих сторінках агітації на користь християнства. Звичайно ці теми ігноруються за правилом толерантності до персонального вибору на цю тему. Може я не правий, нехай колеги виправлять.
“зустрічався “просто так по роботі” з дуже важливими і впливовими людьми” І що ж це була за робота? Нагадую, він був кореспондентом ні багато, ні мало – Радіо Свобода. Дати інтерв’ю такому ЗМІ вважалось за перебудови неабиякою вдачею для політика, або навіть я б сказав – честю (тебе помітили, ти на рахунку, впливаєш на опінію і таке інше). Я вважаю це Радіо тією кувалдою, що в кінці кінців розбила імперію Зла. Але імперці зробили висновок і насамперед засмітили чудове джерело інформації своїми харошими руськими. Тепер це лайно, багно, – як хочете, так і називайте. Але у часи, коли там працював Портніков, – це був світоч Свободи. Як попасти було туди? Для талановитої людини, яка пише яскраві тексти на фоні пєрєдовіц правди, думаю, це було неважко. Щодо вербування конторою… я не можу уявити сенс іти на співпрацю з відверто маргінальною організацією, плямувати біографію і карму… Ви згадайте, демонтували фєлікса, задавили БТРом двох демонтувальників, відкривали архіви, ще трохи і відкриють списки сексотів срср, скрізь гласність і вже нікого не саджають. тоді здавалося, ще трохи дотиснути і уся ця купа гівна розвалиться. І у цій обстановці йти на спіробітництво з “канторою”? як казав Сократ, – нє вєрю!
а хто сказав, що КГБ мала розвалитися швидко? КГБ прискорив розвал совка, щоб потім переформотувашись трохи, прийти до влади, і жирни куски через кишенькових оліграхів взяти собі. А вербовка не припинялася і в кінці совку.
У вас свої критерії, в мене свої. Але просто подивіться критично на факти. Як “геніальний” єврейський хлопчик у 8 класі починає публікувати статті в латвійській газеті? Як він потрапив з Дніпропетровська на навчання в МГУ? Родинні зв’язки помогли? Можливо. Але рано чи пізно молодому журналісту могли зробити “пропозицію від якої неможливо відмовитись”. Працював на Радіо Свобода? Ок, аргумент. Але як і завдяки кому цей світоч Свободи згас? Точніше, чи сталось це само собою. Аргумент про розпад це сучасний погляд. У 1988-1990 розпад СССР ще був не визначений. Він міг статись і завтра або через 10 років. Про списки сексотів взагалі не аргумент. Усі оперативні справи з цих фондів були вивезені ще до розпаду або одразу після нього. Хто там був, а кого точно не було нам досі невідомо. Звідси, феномен Медведчука, Табачника і інших діячів, які досі розкладають Україну зсередини. По-вашому зразковий агент впливу має носити шапку-ушанку, пить “водка” і танцювати під “калинка-малинка”? Погано ви знаєте контору. Так, вона деградувала завдяки путіну, але старі кадри ще й досі тримають її на плаву.
Ви абсолютно праві, шановний Андрію!
До речі, у ті саме часи у “світочі демократії” (“Радіо Свобода”) працювала й Анна Герман, яка згодом дуже якісно обслуговувала Бандюковича.
”Не буду перечислять профессии, куда человек с нормальной психикой роаботать не пойдет, а если и пойдет, в связи с избыточной долей наивности, то очень скоро оттуда убежит, как из чумного барака.” У моего сына есть друг, который работал в одном из крупных банков в Австралии. Он получал очень хорошие деньги, но ушел с работы, заявив, что не может мириться с банковской практикой обмана и завышения цен с клиентов.