До сих пор попадаются рассуждения о том, что Запад выкормил самых крупных монстров современности, Китай и россию, и что он неправильно на все реагирует, потому и довел ситуацию до хаоса. А еще крупные специалисты делают вывод о том, где была допущена ключевая ошибка, а именно, бутерброд колбасой не вверх надо есть, а ложить ее на язык. Собственно говоря, в таких рассуждениях нет ничего нового, поскольку задним умом все сильны и особенно это заметно, когда разбираются детали каких-то исторических баталий. Всегда найдется специалист, который скажет о том, что надо было не туда бить, а вот сюда, поскольку это и ежу ясно. Или наоборот, комментируют провал обороны и глубокомысленно вещают о том, что вот же ж сюда надо было бросить резервы, которые были на тот момент. И если бы поступили так, как советует этот специалист, то события развивались бы «более по-другому».
Но все эти умные мысли всегда имеют одно общее обстоятельство. Рассуждающий таким образом деятель подгоняет свои рассуждения под уже известный результат. А тогда, когда событие только развивалось, еще никто не мог знать, чем оно закончится, и потому были предприняты те или иные решения и допущены те или иные ошибки. И тут важно то, что такие умники не могут дать прогноза по текущей ситуации, а если решатся на это, то с большой долей вероятности, дадут неправильный прогноз или предложат решение, которое окажется ошибочным или не эффективным.
Сегодня набрел на пост умника, который с пафосом рассуждал о том, что если бы Запад в 14-м году дал по зубам прутину, то ничего того, что происходит сейчас, не было бы. Вроде бы и тон заявления воинственный и стиль – тоже, но из под боевой попоны все равно торчит розовый пони. И здесь дело даже не в том, что у Запада не было абсолютно никаких оснований делать резкие движения или что такие резкие движения вообще никак не повлияли бы на то, что и как делает Китай, а в каком-то воинственном невежестве, имеющем совковые корни, когда вокруг все виноваты. Тем не менее, ситуация в мире действительно уж слишком приблизилась к хаосу и есть смысл покопаться в настоящих причинах такого положения дел.
Понятно, что к 2014 году ситуация уже сложилась так, как складывалась десятилетия послевоенной жизни, а потому процесс имел уже настолько большую инерцию, что сколько бы вы ни командовали: «Поезд, стой! Раз-два!», он все равно не остановится именно в этот момент, а будет двигаться в том же направлении даже в случае, когда будут включены все тормоза. На самом деле, сам алгоритм такой политики был задан достаточно давно, и надо заметить, что у Запада были все основания полагать, что он работает прямо и эффективно. И тому были крупные объективные подтверждения.
Речь идет о принципе мирного сосуществования. Сначала он касался капиталистической и коммунистической систем, поскольку с появлением ядерного оружия, прямое военное противостояние стало крайне опасным и не продуктивным. В итоге, было принято решение о том, что страны, принадлежащие к антагонистическим системам, стараются не заходить в зону интересов друг друга, и тем самым достигается эффект мирного сосуществования. По разным каналам стороны обменялись заверениями о том, что военная мощь им нужна только для оборонительных целей, и во всяком случае, она не будет использована против антагониста. Это стало фундаментом нового принципа и так или иначе, он обеспечивал более или менее устойчивое равновесие, которое не давало внезапно сползти к грани новой мировой войны. Но потом ситуация стала меняться в лучшую, для Запада, сторону.
(Окончание следует)
“Хотел бы я быть таким умным как моя жена потом”
Так говорят в Одессе.
Не погоджуюсь в частині:
***
А тогда, когда событие только развивалось, еще никто не мог знать, чем оно закончится и потому, были предприняты те или иные решения и допущены те или иные ошибки.
***
Про порушення прав людини в Китаї було відомо давно.
Про порушення прав людини в Ірані було відомо давно.
Про те, що Китай активно скупає в Африці все що можна, щоб дістатись до родовищ рідкісних металів, було відомо давно.
Мюнхенська “промова” х-ла сталась у 2007 році.
Напад на Грузію відбувся у 2008 році.
До 2014 року фактів вже було вдосталь. І 2014 рік – напад на Україну, коли фашизм на росії вже кристалізувався.
От якби ще на той момент адекватна демократія в Україні кристалізувалася. Але ж винні лише інші.
Дивно, що сьогодні хтось може вірити в чудо. чи мріяти про нього.
Стільки років агресивного і неймовірно репресивного тиску на населення, вибивання ти витискання за кордон найрозумніших, підкуп і екстрагування до метрополії більщ-менш здібних, не пройшли без наслідків для України.
Та, не дивлячись на суттєво інші історичні та географічні умови, для країн колишнього “социалістічєского лагєря” також.
Визначати сьогодні винних у тому, що практично Світ опинився перед доленосним, абсолютно без перебільшення, вибором, мабуть таки не правильно.
Є ситуація. Ситуація, яка склалась внаслідок певних свідомих, не свідомих, почасти відверто деструктивних дій, а також об’єктивних обставин.
Є розуміння причин більшості, як вважаю, негараздів та кривавих конфліктів.
То ж варто зосереджуватись на реаліях.
Во винних шукати, не продуктивна і небезпечна справа.
“Во винних шукати, не продуктивна і небезпечна справа.”
—
Геть не погоджуюсь, шановний Євгене, з цією тезою.
Розумію, що Ви нею скористувались автоматично (бо так полюбляють висловлюватись прихильники “красного словца”), але ж вона абсолютно суперечить будь-якій системі права, коли злочинця (порушника діючого закону) не тільки шукають, але й карають.
А от непокараний злочин якраз і є підставою задля його не тільки повторення, але й поглиблення.
Міг би погодитись з Вами , коли б мова йшла про реальний суд над злочинцями та їх посіпаками.
Сьогодні я розумію завдання дещо іншого плану. Потрібно досягти відомої мети. І тут нам не варто демонструвати зайві принципіальності з категоричностями. Тим більше, коли мова йде про адекватне розуміння ситуації, а не навішування, вибачте, ярличків.
А стосовно “красного словца” то ви праві я не прихильник зайвих категоричностей. Хоча вибудувати десь шістнадцять поверхів, дах і ще й півника там приладнати цілком здатен.. Я палкий прихильник саме “красного словца” і детального послідовного і чесного погляду на світ.
Ну, тобто забудемо те, що накоїв Боневтік з Єрмаком і на початку війни і зараз, бо це “не продуктивно” і небезпечно? Чи “неначасі”? Так далеко можна зайти. Наша головна проблема якраз у цьому у полягає – на усвідомленні посадовців, особливо вищих, що за будь-які злочини покарання не буде.
Пересмикувати багато кому подобається. Здається вам також.
Спробуйте перечитати кому і на що я відповідав.
І ще одне.
Я розумію головну проблему у якнайшвидшому відстороненні від влади тих, про кого ви згадуєте. А що і як вони собі будуть усвідомлювати, то вже література.
Люди, що сьогодні при владі розуміють дуже і дуже вузький спектр доводів. Все, що виходить за його рамки їми не сприймається.
наявність демократії в Україні не суперечить тому, що захід таки ігнорував тенденції, які накопичувались десятиліттями і вирощував ці лепрозорії ігноруючи загрозу людству, яку вони складають.
Не погоджуюся з автором. У тих же США цілі інститути і аналітичні підрозділи у багаточисельних спецслужбах навіщо існують? Щоб бюджети освоювати? Відстежувати тенденції з точки зору державної безпеки це чиє завдання? Що не було видно в який бік рухається Китай вже на початку двотисячних? А ситуація у Московії теж не викликала ніяких побоювань? І це після Чечні, Абхазії, Осетії, Придністров’я, єльцинських вибриків у Югославії, тієї ж Тузли, Криму, Мюнхена 2007 кінець кінцем?Важко було побачити і спрогнозувати розвиток ситуації? Чи з тією ж ядерною зброєю у Північній Кореї та Ірані. Не видно було звідки у тієї зброї ноги ростуть і куди все рухається? Якщо так, то копійка ціна тим аналітикам у базарний день і тим політикам, які цього не бачили. Я, пересічна людина, ще у 2007 році після Мюнхенських заяв путлера сказав своїм колегам, що у Московії зародився справжній фашизм. Деякі тоді з мене кепкували. Тепер, правда не люблять згадувати про ті дискусії. Ну. А ті, хто чув цю зухвалу імперську промову безпосередньо у Мюнхені, на тій конференції цього не почули, чи не зрозуміли?
Вы лучше расскажите, где был боневтик и его команда 24 февраля 22-го? Где была СБУ? Бюджеты осваивали?
Когда уже все вокруг говорили, что война на пороге. И все-равно война пришла совершенно неожиданно, не находите?
И еще одно замечение. После 91-го года и вплоть до 14-го Украина воспринималась всеми не как самостоятельное государство, а как осколок совка, причем менее вменяемый (так он воспринимался) чем РФ или даже Белоруссия. И как сказал антиколорадос “мы не лезем в ваши сферы влияния”, а Украина считалась таки сферой влияния московии. И все конфликты воспринимались как последствия развала совка и передел сфер влияния различными мафиозными кланами. Тут и Карабах, и Приднестровье, и Грузия, и Украина в том числе.
И чем отличался Янукович от Лукашенко? Вот, Белоруссия фактически оккупирована и никому до нее нет дела.
Так вот, в 14-м Украине пришлось доказывать, что она вменяемая страна, что это не бандитские разборки и Украина не хочет быть зоной влияния московии.
Про зелену плісняву все було зрозуміло не зараз, і не у 2022, а значно раніше. Принаймі тим, хто намагався думати.
А ось такий факт – захід де-факто ігнорує питання експортного контролю. Після 2014 року і до цього часу, захід активно постачав болотному лепрозорію або взагалі військові товари (чого варті тільки французські тепловізори в кацапських танках), або елементну базу для виготовлення військової продукції.
В уламках ракет 22-23 років масово знаходять іноземні комплектуючі – різноманітні контроллери, процессори, часто взагалі зібрані блоки. Той же TI взагалі офіс на болотах не закрив і продовжує працювати, ще й виробництво здається має.
Гарно розповідати про корупцію в Україні, при тому закриваючи очі на те, що велика частина західних виробників заробляє, підтримуючи російських терористів.
Нещодавно написали, що в Британії певна кількість фірм сама оприлюднила факти поставок, підписалась, що поставки припиняться, відповідно їм зменшили штрафи за порушення санкцій. Добре. А скільки залишилось поза увагою!
Я встречал информацию из разных источников о том, что эти «Кемп-Дэвидские соглашения» были большой ошибкой Израиля.