Дискусія генерала Залужного з студентами з різних університетів України, яка була огранізована Київською школою державного управління ім. С. Нижного 23.04.2026.
Валерій Залужний – один із не багатьох людей на планеті, який замислюється і дає відповіді на вкрай складні, філософськи питання, які турбують і Україну і світ.
Про цю жваву дискусію з студентами зелений телемарахвон і всі ЗМІ ані звуку. А вона варта уваги. Відреаговано і скомпановано у форматі запитання – коротка відповідь для зручності сприйняття.
Спостерігаючи за тим, що зараз відбувається у всьому світі, як Ви вважаєте, ми живемо в період світового зламу, чи все ж таки це тимчасова турбулентність?
Сьогодні світ перебуває у стані, який важко назвати просто турбулентністю. Те, що ми спостерігаємо, свідчить про глобальну руйнацію системи, яка вибудовувалася десятиліттями.
Світовий порядок — це не абстракція, а конкретний набір правил: політичних, економічних, торговельних та культурних. Це домовленості, які погодилися виконувати 193 країни світу під егідою ООН та інших міжнародних інституцій. Проте існування правил саме по собі є безглуздим, якщо немає дієвого механізму контролю за їх дотриманням. Міжнародне право перетворюється на фікцію, коли відсутня сила, здатна зупинити порушника.
Проблема полягає в тому, що формально правила існують і їх вивчають в університетах, але фізично вони більше не діють. Ми констатуємо факт: світовий порядок, що ґрунтувався на домовленостях, знищений, оскільки сила, яка мала його підтримувати, виявилася паралізованою.
Багато хто вважає, що криза почалася нещодавно, але насправді процес деградації старої системи триває вже 18 років. Турбулентність розпочалася ще у 2008 році й на сьогодні вона вже не просто триває — вона завершилася повним руйнуванням колишніх засад.
Порушення правил московією розпочалося з нападу на Грузію у 2008 році. Далі був 2014 рік — напад на Україну, захоплення Криму та частини Донбасу. У 2022 році агресія переросла у повномасштабну війну. У всіх цих випадках міжнародне право існувало, але не знайшлося сили, здатної реально зупинити ці протиправні дії.
Криза торкнулася не лише диктатур. Дії США у Венесуелі. Використання сили в обхід міжнародних норм також підмиває фундамент суверенітету та поваги до кордонів. Аналогічні процеси ми бачимо у протистоянні з Іраном на Близькому Сході, де право сили превалює над юридичними нормами.
Злам стався не лише на полі бою. Адміністрація Трампа започаткувала торговельні конфлікти навіть із найближчими союзниками, що стало чітким сигналом: порядок, заснований на правилах вільної торгівлі, більше не є пріоритетом для головного гравця світової арени.
Сьогодні ми бачимо світ, де панує «порядок сильних». Якщо ти маєш силу, ти можеш ігнорувати правила. Це створює небезпечний прецедент для всього людства. Європа, яка звикла почуватися в безпеці під парасолькою США, тепер отримує прямі сигнали: США більше не є безумовним гарантом, і європейцям доведеться брати відповідальність за власну безпеку у свої руки.
Україна в цьому контексті є найбільш яскравим і трагічним прикладом. Ми ведемо війну в центрі Європи вже 13 років — війну таких масштабів, яких світ не бачив з часів ДСВ. Те, що цей конфлікт не знаходить вирішення в межах існуючих міжнародних структур, є найкращим доказом того, що ці структури не працюють.
Відсутність дієвого світового порядку призводить до того, що будь-яка війна стає хронічною або провокує ланцюгову реакцію. Якщо агресія в Україні не припинена силою міжнародної спільноти, подібний вибух стає неминучим в іншому місці.
Ми вже побачили Близький Схід. Оскільки старі правила не діють, війна там може не закінчитися ніколи, адже немає сили, здатної нав’язати мирний порядок. Відповідно, ми маємо бути готові до того, що виникнуть третій, четвертий та п’ятий конфлікти у різних куточках планети. Це триватиме доти, доки людство не пройде через цей болючий етап зламу та не сформує нову систему.
Ми перебуваємо на етапі переходу. Старий світ зник, а новий ще не народився. Яким він буде — залежить від результатів нинішніх воєн. Майбутній світовий порядок потребуватиме двох базових речей:
1. Нових правил, які будуть відповідати реаліям сучасності, а не середини минулого століття.
2. Нової сили — механізму, який зможе реально підтримувати ці правила та карати тих, хто їх порушує.
Допоки ці елементи не будуть створені, ми залишатимемося в стані світової війни, яка просто змінює свої географічні центри. Україна сьогодні стоїть на передньому краї цього зламу, і саме від нашої стійкості багато в чому залежить, яким буде фундамент майбутнього світового устрою.
А як ви вважаєте, ми наближаємось до третього світової чи це все ж таки просто постійні події різних регіональних воїн?
Питання про те, чи є поточні події початком ТСВ, чи лише низкою регіональних конфліктів, є надзвичайно складним і дискусійним. Остаточний діагноз та оцінку цим подіям зможуть дати лише історики через 50 чи навіть 100 років. Ми ж наразі є лише свідками процесу, що розгортається в реальному часі.
Як свідки ми бачимо цілком конкретну картину:
Триває масштабна війна в Україні.
Триває війна на Близькому Сході.
Відсутні будь-які дієві міжнародні механізми, здатні запобігти виникненню нових конфліктів у третій, четвертій чи п’ятій точках світу.
У такій ситуації кожен має сам відповісти на питання: чи є це вже ТСВ, яка просто територіально розкидана по всій земній кулі, чи це сукупність конфліктів, що виникли через повну відсутність стабільного світового порядку.
Класична світова війна передбачає наявність чітко сформованих коаліцій, які воюють одна проти одної. Проте на сьогоднішній день ми такої картини не бачимо.
Наприклад, Україну підтримують близько 55 країн, але вони надають допомогу, а не вступають у війну безпосередньо. Росію підтримують 17–18 країн, проте вони також фізично не задіяні у бойових діях (якщо не враховувати вояків КімСуньВиня). Теоретично ці цифри можна протиставити як дві сили, але фактично ці групи держав не об’єднані достатньою мірою — ні ідеологічно, ні матеріально. Вони мають лише часткове фінансове чи технічне зближення, що не дозволяє назвати їх повноцінними військовими коаліціями світового масштабу.
З іншого боку, якщо розглядати світову війну не як пряме зіткнення двох монолітних блоків, а як безперервний набір конфліктів, що відбуваються в умовах руйнування старого світоустрою, то така теорія має право на життя. Конфлікти спалахують і не зупиняються, створюючи відчуття перманентної війни, що охопила «великий будинок» під назвою Земля.
Ми спостерігаємо формування умовної «вісі зла» та протилежної їй сили, яку ми асоціюємо з «віссю добра». Оскільки ми перебуваємо на стороні тих, хто захищає демократичні цінності та свій суверенітет, ми однозначно ідентифікуємо себе з силами добра.
Отже, ми перебуваємо в унікальному історичному моменті: або це перехідний період до нового світового порядку через низку виснажливих війн, або ж сама форма світової війни еволюціонувала і тепер виглядає саме так — як мережа розрізнених, але пов’язаних між собою фронтів, де жодна зі сторін поки що не наважується на тотальне глобальне зіткнення. Питання залишається відкритим, а відповідь на нього формується щодня на полях боїв.
Як Ви вважаєте, яким буде цей світовий порядок після того, як умовна глобальна криза 2050-2060 років закінчиться і ми її переосмислимо? Що таке цей світовий новий порядок для всієї земної кулі?
Історично кожен новий світовий порядок будувався на фундаменті великої технічної революції. Поява принципово нових технологій завжди ставала тим фактором, що змушував людство переглядати правила гри. Сьогодні ми спостерігаємо аналогічний процес: основною силою, що змінює правила (геймчейнджером), стає ШІ.
Важко точно спрогнозувати вигляд майбутнього порядку, адже ми ще не бачимо явного лідера цієї технологічної гонки. Проте вже існують тривожні та небезпечні теорії, зокрема ідея «технофашизму», про яку говорить Ілон Маск.
Згідно з цією моделлю, основою майбутнього устрою може стати невелика кількість надпотужних технологічних компаній, які контролюватимуть увесь світ. У військовій сфері це може трансформуватися у панування двох-трьох приватних військових компаній, здатних підтримувати порядок у цифровому та фізичному просторах. Новий світовий порядок залежатиме від того, як країни та суспільства подолають цей технологічний стрибок.
Для того, щоб Україна або будь-яка інша держава почувалася суб’єктною у майбутньому цифровому просторі, необхідно зосередитися на трьох критичних аспектах:
1. Ресурсна база (Рідкоземельні метали). Технологічна революція неможлива без фізичних ресурсів. Сьогодні вони зосереджені в Китаї та Арктиці. Саме Арктика може стати головним об’єктом боротьби в період нинішньої турбулентності, адже володіння цими ресурсами — це доступ до виробництва майбутнього.
2. Інженерія як основа виживання. Майбутнє не побудують юристи чи менеджери з продажу. Для цифрового прориву потрібна потужна інженерна школа. Створення майбутнього світового порядку вимагає негайних інвестицій у людський капітал.
3. Освіта та пошук талантів. Необхідно буквально «полювати» на талановитих дітей, починаючи з сьомого класу середньої школи. Тих, хто має хист до фізики та математики, потрібно оберігати й стимулювати йти саме в інженерію. Це стратегічне питання національної безпеки: якщо ми не виплекаємо своїх творців технологій, ми залишимося на узбіччі нового світового порядку.
Майбутній світовий порядок — це прямий наслідок поточної технологічної революції. Переможцями в ньому стануть ті, хто зможе поєднати контроль над рідкоземельними ресурсами з інтелектуальним потенціалом власних інженерів. Для України це шанс перестати бути тією державою, якою вона була останні 30 років, і стати частиною нового, високотехнологічного світу. Суть майбутнього устрою полягає не в паперових домовленостях, а в технологічній перевазі та здатності її утримувати.
Дуже часто зараз на тлі події, які відбуваються в Білому домі, в Європі звучать ідеї про створення нових альянсів за різними інтересами. Як Ви вважаєте, чи збереже колективний захід єдність?
Питання про те, чи збереже колективний Захід свою монолітність на тлі глобальної кризи, є одним із найскладніших. Попри офіційні заяви політичних лідерів, у фундаменті цієї єдності існує чимало слабких місць, які в умовах зламу світового порядку починають проявлятися дедалі гостріше. Для розуміння того, чи вистоять старі альянси, необхідно дивитися не на підписані папери, а на стан самого суспільства в країнах Заходу.
Єдність Заходу — це не лише спільні економічні інтереси, а насамперед готовність соціуму об’єднуватися навколо спільних цінностей та ризикувати заради них. А чи готове сьогоднішнє західне суспільство до реальних жертв?
Наприклад, якщо гіпотетично уявити загрозу для Польщі, чи відчують єдність із нею громадяни Іспанії, Кіпру чи Португалії? Чи захочуть вони, щоб їхні держави вступали у відкрите протистояння, аби захистити східний фланг західного світу? Відповідь на це питання лежить у площині соціології та демографії.
Західний світ сьогодні — це абсолютно інший соціум, ніж той, що створював НАТО чи ЄС у середині минулого століття. Глибокі демографічні та культурні зміни всередині провідних країн, як-от Велика Британія, значно впливають на пріоритети виборців. Коли в Лондоні найпопулярнішим ім’ям для новонароджених стає «Мухамед», це свідчить про зміну ідентичності суспільства. Виникає закономірне запитання: чи буде таке трансформоване суспільство вважати боротьбу за територіальну цілісність далекої європейської країни своїм життєвим пріоритетом?
На практиці ми бачимо, що єдність Заходу вже проходить серйозні випробування. Хоча підтримка Україні надається, вона часто є результатом складних компромісів, а не миттєвої єдності суспільств. Події навколо Ізраїлю та Гази стали ще більш показовим індикатором. Саме тут ми побачили глибокий розкол у поглядах не лише між урядами, а й усередині самих західних націй.
Старий світовий порядок руйнується, а разом із ним слабшає і колишня безумовна єдність. Імовірніше за все, ми побачимо формування нових альянсів, які базуватимуться на вужчих регіональних або технологічних інтересах. Монолітний Захід, яким ми його знали, стикається з кризою ідентичності, де внутрішні соціальні процеси важать більше за геополітичну стратегію. Таким чином, майбутня єдність залежатиме не від Білого дому, а від того, наскільки західна цивілізація зможе зберегти спільну ціннісну базу в умовах демографічних змін.
Далі буде…