И вот глядя на все это, можно возмущаться или даже проклинать, но можно на все это посмотреть как на объективную реальность, с которой можно и нужно работать. Более того, нужно оценить работу противника и сделать из нее соответствующие выводы и первый из них лежит на поверхности – партия вождистского типа всегда будет уязвима через своего лидера. Когда началась просто бешеная компания по закидыванию Пороха помоями, ни он сам, ни его ближнее окружение не отработали никаких механизмов противодействия. Еще до того, когда компания дискредитации вышла на максимальные обороты, я лично пытался связаться с его штабом, чтобы указать на эту угрозу.
Но общение оказалась настолько негативным, что просто не стану здесь об этом писать. Сложилось устойчивое впечатление, что его ближнее окружение успешно подыгрывало противнику в этой информационной войне. Когда там засветился Чекалкин – профи в этом плане, возникла слабая надежда на то, что теперь эта драка войдет в режим противостояния и профессионального отпора… Но не сложилось.
АКТ ПОСЛЕДНИЙ
И вот сейчас уже с десяток источников, в том числе и коллег, сигнализируют о том, что зелень уже начала готовиться к выборам. Отсюда и актуальность этих размышлений. И снова встает вопрос о том, как будет выглядеть альтернатива полностью дискредитировавшим себя «изумрудным»? Это опять будет набор вождистских партий или все же кто-то возьмется за разработку именно политической программы, которая станет чем-то новым в наших политических пампасах. Скажем так, у Пороха в руках было преимущество действующей власти в 2019 году, но он не воспользовался вполне законными инструментами, которые могли если не переломить ситуацию, то хотя бы устроить настоящую электоральную драку. В результате, политическое поле боя было оставлено без реального сражения. И сейчас надо хотя бы определиться с тем, что и как следует делать?
Зеленая власть настолько себя проявила, что именно сейчас могут очень неплохо зайти фундаментальные, политические формулы без привязки к личностям. Зелень на это банально не способна и будет действовать в единственном стиле, на какой она способна – в вождистско-стендаперском. У них банально нет выбора предвыборного амплуа, а у любого противника, который решит всерьез бороться за победу, если таки дело дойдет до такого рода баталий, этот выбор имеет. У нас никто всерьез не выходил на арену в режиме именно политической силы и публика даже не знает этого вкуса. Насколько такой ход может быть выигрышным, судить не мне.
Если же такое будет отложено на «потом» и борьба снова развернется по классике, между отдельными персоналиями, то опять же – надо учитывать реалии, которые вроде бы снова проигнорированы. Проще говоря, вытягивать рейтинг Пороха будет крайне сложно и как на мой взгляд – не реально. А насколько можно понять, никакой другой кандидатуры вроде бы и не видно. Причем, сам Порох отлично смотрелся бы как в роли министра иностранных дел, которых у нас почти никогда не было и особенно их нет при зеленой власти или же в роли премьера. Но такие рокировки надо делать грамотно и вовремя. В противном случае старый вариант заведомо будет иметь отрицательный результат.
Опять же, здесь нет места симпатиям или антипатиям, а есть объективная реальность и принципы демократии, согласно которым, побеждает тот, кто собирает большее количество голосов. Если эта цель понятна, то от нее нужно танцевать в ту сторону, которая позволит собрать это самое большинство. И между прочим, это не такая уж и невыполнимая задача. Просто нужно сделать нужные выводы и действовать системно и по технике. Тем более, что зеленая власть вызвала у части населения такую ненависть, которая по интенсивности уже далеко переплюнула то, что было сгенерировано против Пороха.
ЭПИЛОГ
У меня нет готовых решений и нет рекомендаций и советов. Просто я вспоминаю все происходящее с точки зрения оптимиста, а еще сэр Уинстон Черчилль сказал по этому поводу следующее:
То есть, просто нужно принять объективную реальность, поставить правильную цель и оттолкнувшись от этой реальности, двигаться к цели максимально эффективным путем. А как известно, дорогу осилит идущий. В общем, как было сказано в самом начале, тут нет рецептов или чего-то подобного. Здесь есть размышления на тему, которая касается всех нас, и каждый может развить собственные мысли, оттолкнувшись от этого текста.
Нарешті у ЛО увірвався терпець. Тільки так. Партія, програма, структури (які працюють не за гроші, які здатні охопити всю Україну і виграти вибори) і робота, робота, робота. А ще треба навчитись говорити правду в очі, а не займатись комсомольським “словоблудієм”. Це все дуже небезпечно, бо в Україні сформована потужна мафія ( не гірша ніж в росії, власне це частина російської мафії), пов’язана намертво з КДБ СРСР. Чим закінчилась перша спроба створити справжню партію Чорноволом ми знаємо. Тому без створення структур майбутньої МІ5/МІ6 не обійтись. До цього треба долучити майбутній ГШ і МО. І тіньовий КМУ. Треба розуміти, що ворог вже готовий до такого розвитку подій. І тут опора лише на народ (Майдан) і ЗСУ. В нинішніх умовах все це майже не реально, але “послєдній парад наступаєт”.
>>> “…вытягивать рейтинг Пороха будет крайне сложно и как на мой взгляд – не реально. А насколько можно понять, никакой другой кандидатуры вроде бы и не видно…”
…
— Зелений вишкребок вкотре заявив, що вибори будуть тільки після закінчення війни. Тому про яку іншу кандидатуру може йти мова. Будуть вибори, буде інша кандидатура з рейтингом, від якого у зеленої плісняви колір спіднього перетворюється на шоколадний.
___________________
А поки, побачив таке (не знаю, наскільки можна довіряти цій голові): “США готують кримінальні справи проти перших осіб України, – про це повідомила голова правління антикорупційної громадської організації “Спротив” Марія Барабаш.”
https://t.me/ukraina_novosti/86309
Нет, так это не работает. Для примера: если четыре пятых населения было против Порошенко, то не лучше ли для начала спросить, что же он делал такого, что оно вызвало резкую реакцию отторжения.?
А не сразу кивать на антирекламу. И тут выяснится, что его намерения и действия начали демонтаж так любимой народом жлобской и воровской системы. Всего лишь несмело начали! Но такие вещи распознаются быстро и Порошенко стал чужаком. Дальше уже – мас-медиа…
Потребность в другой общественной системе ещё не назрела. Вот отсюда уже будет трезвый расчёт.
Для початку, Порошенко не мав г+г, через який можна було вливати наріду в голови будь-яку маячню. І щодо г+г тут йдеться не про один канал а про велику мережу телеканалів, інших змі, розмовляючих голів і просто погані з боліт і не тільки. Таку потужну інформаційну атаку не здійснювали проти жодного з кандидатів. Далі, треба згадати ще кілька сміттєвих так званих “партій”, в першу чергу обожеслава, які займались лише одним – відтягували потенційні голоси у Порошенка.
Продовжуємо. Наріду зайшло “барига”, “мародер” (не здивуюсь якщо виявиться, що більшість навіть не розуміють значення цих слів), тоді будь-які негаразди можна звалити на когось, а тут така доречна кандидатура для цього.
І проковтнули оцю особу, яку їм підсунули, бо квартал, бо “актор”, бо “ведучий”. Одразу забули і приватну поїздку Зеленського у 2014 році на болота, і усі його насмішки над країною зі сцени. Ну і просто співставте – з одного боку немолодий багатий чоловік, який може обіцяти “піт, сльози, кров” (с), з другого боку цей досить молодий тип, який “смішив” їх з екранів. От вам і 4/5 (до конкретних цифр не буду прискіпуватись).
Тепер давайте про претензії до Порошенка. Якщо коротко, реальних великих дві – кадрова політика і інформаційна політика.
Кадрова політика була далекою від ідеальної. Можливо Порошенко не мав змоги проявити волю, зокрема тому, що йому потрібно було протягувати, саме протягувати через ВР важливі закони і думаю, що так звані договорняки, в тому числі і стосовно посад мали місце. Не міг він просто взяти і “демонтувати” всіх. У нас парламентсько-президентська республіка. І монобільшості в нього не було і близько.Словом, маємо те що маємо.
Інформаційна політика. Тут говорити нічого. Точніше, трохи є, все-таки для популяризації української музики і кінематографу дещо зроблено.
Але в цілому інформаційу саме політку провалили. Той же мінстець став мало не мемом. Треба було змінити ставлення наріду, викорінити з них менталітет совка, меншовартості та тому подібного. Не розумів нарід “армія, мова, віра” (невеличкий камінець у бік шановної редакції – який відсоток матеріалів у вас українською? Звісно, можна вважати, що охоплення російською буде більше, та все ж привід для камінця є), реготав з подачі того кварталівського типа над “термосом”, над безвізом, думали що він з неба впав. Досміялись до 2022 року. Тільки от забули, що можливо дідька лисого куди б вони виїхали, якби не безвіз.
Мені тут доводилось сперечатись з багатьма, зокрема щодо того, що немає готовності працювати в недружньому інформаційному полі. Не треба переконувати однодумців. Спробуйте переконати тих, чиї думки не збігаються з вашими.
Є ще деякі претензії і привід для камінця також але зараз згадувати не буду.
А “претензії” наріду до Порошенка вам перераховували кілька років усі коломойські та болотні змі і “блохери”.
Може плутано, але якось так.
Як ви переконаєте в чомусь зелених шизофренікив? Там нема ніякої логіки, тільки сектантські наративи. Тобто спілкуватися з ними мовою фактів та порівнянь неможливо. Їм вбили в мізки що в усьому винні рашики та порох. Я у одного знайомого спитав чи відчуває він провину за смерть 112 тисяч українців від ковіду тому що він голосував за зе. Його відповідь “в смертях винен вірус” та “а ви бачили скільки в америці померло, то ми ще легенько проскочили”… тобто не закатані гроші в асфальт та на премії ментам, нефінансування вакцин, необладнання лікарень киснем, вивіз масок напередодні пандемії, незакриття авіасполучення з китаєм це нічого для нього не значить
Навіть тут ця херня: У Порошенка немає шансів, але іншої кандидатури немає. І зелений гельмінтарій теж працює в цьому ж напрямку: ні Порошенко, ні шмаркля шансів не мають. Чомусь про військові справи ми принципово не говоримо, а єдину людину, яка може розірвати це колесо сансари (і вже робила це), ми залюбки притопимо. Говорити про партію ідеологічного спрямування не доводиться, бо тут потрібні роки і немалі гроші, та й особистості, такі як Бандера чи Міхновський. Порошенко людина дії і, на мій погляд, цим займатися він не буде.
Порох – порождение вчерашнего дня. Начал он с политических преследований и присвоения чужих заслуг. Днепр помнит батальон спецназа в квартире Корбана, Укроп. Яценюк – вытащил экономику Украины имея в кассе $11800… обосрал. Гройсман – автор децентрализации… присвоил. Негатив на Пороха и искать не надо было – он сам себе его создал. Армия, мова, вира – это его! Шансов стать президентом у него нет, совсем. Партийное строительство… правильный ход. И снова “ни рыба, ни мясо”! Потому и начали подымать голову Бойки и Мадам Ю! Залужный – да, а где партия? Да хоть тот же Удар Кличко, только не ЕС. И чем дальше от Пороха – тем больше шансов. А деньги?! Политтехнологи такого уровня стоят ооочень дорого. Клоуна продвигала и финансировала московия из гос бюджета. А кто станет рядом с Генералом?
“Когда не знаешь что делать – ничего не делай, отойди в сторонку и посмотри. Со стороны виднее” – закон управления.
Яценюка, наскільки пам’ятаю, не Порох притопив. Оті плакати “біжи кролику, біжи”, начебто приписували і мертвечукам.
Ну а Корбан все-таки фігура суперечлива.
І ще злить, що люди продовжують вестись на Кличка. Особиста думка – ні в якому разі.
“То есть, просто нужно принять объективную реальность, поставить правильную цель и оттолкнувшись от этой реальности, двигаться к цели максимально эффективным путем.” То есть, просто должен появиться новый лидер со своей программой и, желательно, с партией и “двигаться максимально эффективным путём.” Кто? Его нет и не видно на горизонте. Порох, если он понимает, что перестал быть проходной фигурой, должен был вырастить такого политика, выдвинуть и негласно поддерживать его. У Пороха достаточно средств и медиавозможностей для этого. Но вокруг него вытоптанная поляна. У меня сложилось впечатление, что украинский народ постоянно находится в какой-то общественно политической пляске (именно пляске, а не танце) и с каждым “па” всё ближе и ближе к пропасти. Эта война принесла много горя и страданий Украине, но в то же время дала ей окно возможностей, которыми наш народ не сможет воспользоваться. Просто не способен.
Игорь, а можно про окно возможностей поподробней? За кого голосовать предлагаете?