Между прочим, в наших СМИ два дня подряд стоял хай о том, что на летнем саммите НАТО, Альянс заявит о том, что именно силы НАТО не будут направлены в Украину. Наверное, все это читали и видели, как это преподносилось. Но вот генсек НАТО Столтенберг расставил все по своим местам. Он сказал о том, что общался с зермаками и те не давали заявки на ввод войск, а просили давать помощь, пожирнее и желательно – деньгами. Так что когда кому-то захочется потоптаться по этой теме, желательно вспомнить о том, что иностранные войска могут зайти или не зайти на территорию Украины только после официального запроса, а его – не было. Почему? Вопрос к Банковой.
В общем, Байдену удалось убедить демократов проголосовать за республиканского спикера Джонсона, если такая необходимость возникнет, в связи с подачей заявки о вотуме доверия, которую уже зарегистрировала Марджори Тейлор Грин. Как только демократы публично заявили о том, что поддержат Донсона, если трамписты попытаются торпедировать военную помощь Украине, Трамп стал отгребать назад и рассказывать о том, что он в общем и не был против, а Джонсон тут же поставил законопроект на голосование и он получил двухпартийную поддержку.
Но в год выборов, это однозначно будет считаться победой Джонсона и поражением Трампа. За долгие годы, хоть кто-то из республиканцев смог публично переиграть Трампа и было очевидно, что руками Грин, Трамп таки попытается свалить Джонсона. Тем более, что в прошлый раз все замыкалось на законопроекте о помощи Украине, а сейчас это голосование позади и формально, демократы теперь никому и ничего не должны. И вот в среду днем Грин активировала свою заявку по вотуму доверия Джонсону и естественно, этот вопрос тут же был поставлен на голосование. И вот что об этом написало издание The Hill:
«Палата представителей в среду подавляющим большинством голосов проголосовала за защиту спикера Майка Джонсона (R-La.) от консервативного переворота, торпедируя попытку члена палаты представителей Марджори Тейлор Грин (R-Ga.) отстранить лидера Республиканской партии от высшего руководства за его готовность заключить сделки с демократами по тяжелому законодательству».
Причем, голосование оказалось не просто в пользу Джонсона, а разгромом Трампа и его аналога «депутыни» – Грин. За доверие Джонсону проголосовало 359 конгрессменов, против – 43, при 7 воздержавшихся. Это значит, что спикера поддержала подавляющая часть республиканцев и что демократы сдержали свое обещание, мощно вписавшись за его поддержку. И это поражение потерпела не столько Марджори, как сам Трамп, который получил удар в ответ и плюс к тому, он утратил свой инструмент «гов*омута», которым долго и нудно орудовал в Конгрессе.
Теперь его шавка уже никому не интересна, ну а Джонсон, из серой мышки, получил реноме политика, которому удалось нагнуть Донни в год выборов и который умеет проскочить между каплями дождя, оставшись сухим. А такое в американском политикуме очень ценится, поскольку персонаж явно умеет договариваться. Плюс к тому, всем понятно, что и в глазах действующего президента Байдена, Джонсон существенно вырос, со всеми политическими последствиями, вытекающими из этого факта. По крайней мере, он показал себя политиком, способным на длинную и сложную игру, которая проходит под сильным внешним давлением и в итоге – выйти на запланированный результат.
А теперь всем, кто уже сбросил Байдена со счетов, следует посмотреть на эту картину и просто оценить игру, которая была проведена. На таком классе уже давно никто не работал. Ну а тем, кто этого не понял – можно не беспокоиться и как пел Цой: «спокойная ночь». В общем, вот таким детективным оказался хвост этой очень длинной и тяжелой эпопеи.
Щось я не бачу в цій ігрі особистої заслуги Джонсона, який став заручником ситуації. Фактично його використовували й Трамп, й Байден в ролі розмінної фігури, але дідуган Джо черговий раз переграв на класі невдаху чубчика. Так що про яке “підвищення авторитета” Джонсона в очах Байдена йдеться – мені абсолютно не зрозуміло. Напрошується хіба що аналогія з використаним гумово-технічним виробом #2.
тримАти “помєло” на прив”язі – ТЕЖ одна з чеснот…
Правда, ЦЯ гра стала зхожою на чисто європейську політику, описану ще Гі де Мопассаном в романі “Bel-Ami”, “лЮбий друг”. Можливо, Віктор Ющенко чАсто читав його, ще й не сам 😉
Правда, в Мопассана є повість “Boule de suif”, відома як “Пампушка”. Це про те, ЯК може ґикнутись послуга, надана в такий спосіб. Але це – інша історія другої сторони медалі…
“Пампушка”, швидше про те, що треба отримувати залізобетонні гарантії вдячностів, перед тим, як під когось “на замовлення” лягати…
З ваших слів можна зробити висновок, що Джонсон не самостійна особа, в якої немає повноважень.
Але це не так. В нього є влада, та є можливість приймати рішення. (якщо я помиляюся – доведіть протилежне).
Власне, навіть якщо не читати всі дописи на цю тему тут, то можна включити хоча б логіку: Джонсон залишився в кріслі, при тому, що за свої дії мав з цього крісла вилетіти. Тобто його рішення було правильним. На політиків тиснуть всі, й чим більше важить політик, тим більший тиск, це ж очевидно. Але тиск на політика й використання політика не тотожні речі. Я ніде не бачив, що Джонсона саме використали, тому прошу поділитися матеріалами, буду вдячним.
Справедливости ради следует добавить, что технически голосование по предложению Скализа состоялось не за доверие-недоверие спикеру, а за отклонение петиции Тейлор Грин. И двухпартийное большинство сказало “таки нет”.
Спікер завжди має повноваження , ясно що Джонсон пішов проти Трампа , тому це рішення було складним як для нього так і для демократів, що його підтримали проти традицій. Бачив ролик про Байдена , виявляється будучи конгресменом він їздив на роботу і назад по півтори години поїздом (метро) декілька років ,з теперішньою жінкою (другою) познайомився на побаченні всліпу , вона вчителька. Так що , подібний на живу людину, а не на тих упирів яких ми наблюдаємо в нас та й на Заході їх достатньо. Як пише автор Україну хтось любить наверху, що дає нам людей які допомагають.
Цікаво, якими саме “матеріалами” щодо використання Джонсона я маю з вами поділитися? Плівками деркача, чи чимось подібним? Я, як й шановний Автор – мій колега, користуюсь логікою, завдяки якої встановлюю причинно-наслідкові зв’язки, які у цьому конкретному випадку знаходяться на поверхні. Дивно, що маю тут ще комусь конкретизувати очевидні речі! Добре, поясню на пальцях. Почнемо з того, що ситуація з не голосуванням в Конгресі за допомогу Україні виникла за ініціативою Трампа, який хоч й не є конгресменом, але являється неформальним лідером республіканців (сподіваюсь, цей факт ви не заперечуєте?). Так, Джонсон є спікером нижньої палати Конгресу, тому наділений певними повноваженнями, серед яких є виключно його компетенція формування порядку денного засідань. Але чи з власної ініціативи він не ставив на голосування законопроект про надання допомоги Україні та іншим? Стовідсотково впевнений у тому, що це не особисте рішення Джонсона, а воля “партейного керівництва” республіканців, виключно голосам яких він завдячує своєю посадою, а тому безпосередньо від них залежний. З цим ви згодні? Далі, які варіанти мав Джонсон щодо внесення в порядок денний спірного питання? Очевидно, що тільки два: або виносити законопроект на голосування, або ні. У першому випадку усі негативні наслідки ненадання допомоги Україні автоматично лягали б на плечі Джонсона, бо саме він був би тим, хто “закрив крана”, з якого не пішла допомога. Трамп би в цьому разі (знаючи його схильність до перекладання відповідальності на своїх поплічників) зробив би великі очі та сказав, що які претензії до нього персонально, бо він не при справах, це все Джонсон винний, з нього й питайте. Що це, як не використання Джонсона Додіком у власних (й не тільки) інтересах? Другий варіант: Джонсон включає питання допомоги у порядок денний, після чого з ганьбою руками республіканців позбавляється своєї посади й їде в політичне небуття. Третій варіант відсутній. Й тут Джонсону надходить пропозиція від демократів, які пропонують йому зберегти крісло спікера в обмін на включення пріснопам’ятного законопроекту до голосування, а в якості бонусу до цього ще додають лаври формального “переможця” Додіка! Як кажуть, надійшла пропозиція, від якої він був не в змозі відмовитися, бо ця пропозиція безпрограшна особисто для Джонсона! А згенерувана вона ким? Демократами (читай – Байденом)! То як ви думаєте, що в такій ситуації лишалося робити Джонсону (якщо він не дурник, а він далеко не дурник!), як не погодитися на умови демократів?! То хто тоді цю ситуацію використав на свою користь, отже й самого Джонсона? У вас є інша відповідь? Із задоволенням її почитаю!
Аккерманец :
Цікаво, якими саме “матеріалами” щодо використання Джонсона я маю з вами поділитися? Плівками деркача, чи чимось подібним?
Сарказм тут недоречний та зайвий. Він лише підкреслює, що ваші слова підкріпленні тільки вашими фантазіями.
Ви в своїх висновках опираєтесь на якусь інформацію, чи не так? От її, цю інформацію (текст/відео/фото-матеріали) я просив. Це так дивно?
***
Стовідсотково впевнений у тому, що це не особисте рішення Джонсона…
Після цих слів не бачу сенсу продовжувати – кожен має право на фантазії, до того ж сперечатися з вигадками марна справа. Це не претензія, й не образа, не подумайте погано – теорії теж мають бути )
Можу лише сказати, що з вашими висновками, зроблених з ваших же фантазій я не згоден.
Згоден з Вами, шановний ЯрославКо.
До ЯрославКо
Ви вирішили на моєму прикладі зайнятись словесною еквілібрістикою в подоляковском стилі? Не раджу, бо у мене до подібних “артистів розмовного жанру” є стійкий імунітет, набутий роками професійної діяльності. Хочете покритикувати – пишить, з чим конкретно не згодні, а забовтування теми розмовами ні про що – не варто часу на повторювання відповідей, які ви не в змозі (точніше – не бажаєте) побачити в попередніх моїх текстах. Якщо вам невідомо значення слова аналітика (яке ви охрестили “фантазіями”), то ваша проблема, а не моя. Не подобаються мої висновки на підставі доступної інформації (в тому числі й на ресурсі ЛО), флаг вам в руки! Я свою аргументацію виклав, а вашої не побачив, ну і?..
А теперь, читатели ЛО, давайте просто вспомним, что писалось тут по поводу Джонсона, когда он лавировал и не ставил законопроект о помощи Украине на голосование. Каких только эпитетов не отпускалось в его адрес. Это не упрёк авторам ресурса, а просто напоминание о том, что “демократия – это процедура” (ваши, уважаемые авторы, слова), а решения а-ля путен принимаются в государствах, устроенных по иным правилам.
Мабуть, на той час епітети були закономірні.
Адже ми всі можемо робити якісь висновки виключно в межах тієї інформації, якою володіємо.
Постійно з’являється нова інформація, й з часом на події можна дивитися з іншої сторони.
Й врешті є цитата, яку приписують Конфуцію : “Тільки дурень у своєму житті не змінює власну думку”.
Получается, что тогда демократия не была процедурой, а теперь стала? Что-то тут не склеивается. Скорее всего, те эпитеты были просто данью эмоциям. Опять же, это не упрёк, а просто констатация того, что эмоции – не лучшее орудие для понимания ситуации.
Ні. Не так.
Тоді було рішення (не ставити на голосування), шкідливе для України, бо ЗСУ задихалися без допомоги.
Зараз пішла допомога, що на користь Україні.
Це два факти, а не емоції.
Обидва рішення – демократичні.
Де автор сказав (чи мав на увазі), що тоді демократія не була процедурою, а зараз стала? Можете процитувати?
Ви робите дивні висновки. Можливо, не до кінця зрозумівши дописи.
По моему глубокому убеждению, и вы можете со мной не соглашаться, Джонсон сейчас и Ze в 22-м очень похожи. И тот и другой получили славу абсолютно незаслуженно и там нет и близко тех добродетелей которые им приписывают.
А ситуация сложилась несколько сложнее чем автор описал. Когда пошла волна отставок в республиканской фракции Джонсон оказался перед весьма реальной возможностью стать лидером меньшинства вместо лидера большинства и спикера. И вот тут он оказался гораздо более сговорчивым и стал бояться гнева Трампа меньше, чем отказа еще всего пары республиканцев участвовать в этом цирке.
Игра шла многослойная, в динамично меняющихся обстоятельствах, такшо категоричные оценки тут вряд-ли уместны. На текущий момент, ровно по высказыванию Валерия Лобановского – “игра забудется, счёт на табло – останется”. Да и статья в общем об игре, а не о моральном облике левого полусреднего)