24-е февраля (Часть 2)

Адекватна влада насамперед робила б кроки до захисту країни, згуртування населення. А що почала наша – стала закликати до шашликів, до якогось свята єдності в день першого ймовірного нападу, розміновувати південь. Усе робила чи по дурості, чи свідомо, щоби злити ворогу країну. Тоді й встало питання про те, якщо сам нічого не робитимеш, то теперішня влада тобі не допоможе. Ще з грудня 2021 р. почали ми шукати й закуповувати гальванічні батареї, павербанки, дізнався, що існують до них USB-світильники, знайшов в аптеці вже останню (!) нормальну медичну аптечку, навіть баночки з йодом-зеленкою видавали після довгих умовлянь – все йшло в армію. 

В останні дні перед вторгненням, почали робити запаси довготривалих продуктів хоча б на декілька місяців, продумувати свої дії на випадок появи ворога у місті. Тепер це все здається схожим ніби на якісь панічні страхи, однак у перші місяці війни це все допомогло почувати себе впевнено та займатись іншими потрібними на той час задачами. А ось чого ніяк не очікували, так це ракетних обстрілів. Перші з них сприймались з цікавістю (вибачте, вже так, як було), виходили на балкони, знімали відео, вибігали на вулиці та подвір’я, щоби подивитись, що там бахнуло й горить, обмінювались дзвінками, повідомленнями. Ось деякі мої фото та кадри з відео, які тепер вже не мають оперативної цінності:

3 травня 2022 р., 20:30, Львів.

Не вірилось, що їх будуть запускати на таку далеку відстань, щоби поцілити в житловий будинок, тим більше, що першими цілями були інфраструктурні об’єкти. Згодом зрозуміли, що йде війна не за правилами, і маємо справу з справжніми терористами. Потім ще була історія з колегами, які рятувались лісами з окупованого трикутника Бородянка-Гостомель-Буча до Львова. Однак, це вже їхня, більш трагічна історія, про яку, напевно, вони напишуть, коли знайдуть час і натхнення за горнятком запашної кави після Перемоги.

Слава Україні! Смерть ворогам!

***

(Окончание следует)