У сучасній війні можна мати хороший дрон, досвідченого пілота і навіть постійно бачити противника — але все одно програвати. Справжня перевага виникає не тоді, коли один оператор один раз влучив у ціль, а тоді, коли військо здатно тисячі разів повторити цей процес, порахувати результат, знайти помилку, визначити найкращого оператора, відмовитися від невдалого дрона, закупити ефективніший і вже наступного дня зробити всю систему кращою.
Саме таку Україну побачили журналісти The Wall Street Journal Anastasiia Malenko та James Marson, отримавши рідкісний доступ до одного з підземних командних центрів СБС ЗСУ. Їх стаття має гучну назву — «Він керує однією з найсмертоносніших військових сил світу. Ми побували в його бункері». Але насправді стаття WSJ не стільки про Мадяра, скільки про нову модель війни.
У цій моделі безпілотник уже не є просто окремим видом зброї. Він стає частиною великої інформаційної, виробничої та управлінської системи, де результат вимірюється так само безжально, як ефективність підприємства. І, можливо, саме це важливіше за самі дрони.
Журналісти WSJ починають свою розповідь із епізоду, який добре показує нову логіку війни. У підземному командному пункті за кілька кілометрів від фронту на екрані помічають орка. Командир координує оператора, відбувається удар, орк стає «харошим узкім».
У старій військовій логіці на цьому історія могла б закінчитися: орк забаранений, завдання виконано. У системі Мадяра саме після удару тільки починається основна частина роботи.
Короткий відеофрагмент передається аудитору, який має підтвердити результат. Параметри операції — тип застосованого безпілотника, боєприпас, час, місце, учасники місії — потрапляють до бази даних. Потім ця інформація використовується вже не лише для військової статистики. Вона впливає на те, яких операторів направлятимуть на складніші завдання, які дрони потрібно закуповувати, яку техніку варто модернізувати і де противник концентрує певні типи сил.
Ось це і є головний зміст матеріалу WSJ: українські безпілотні сили намагаються перетворити кожне бойове застосування на дані, а дані — на наступне управлінське рішення. Йдеться вже не про просту звітність у стилі «ми запустили сто дронів», а про інформаційно – аналітичну систему: скільки влучило, хто влучив, яким дроном, яким боєприпасом, за яких умов, скільки це коштувало і чи можна наступного разу зробити дешевше та ефективніше.
Це вже не про ремесло окремого талановитого FPV-пілота. Це промислова система вдосконалення вбивств нелюдей.
WSJ дуже влучно описує еволюцію української дронової війни через дві культурні аналогії. На початку повномасштабного вторгнення українці діяли у стилі Макгайвера: брали те, що можна купити, знаходили цивільні комплектуючі, паяли, перепрошивали, експериментували і буквально на ходу створювали зброю, якої ще не було у військових каталогах.
Ця модель дала Україні величезну перевагу. Московська військова машина була значно більшою, але дубовою і неповоротною, а українська екосистема могла швидше придумати нестандартне рішення, швидше його випробувати і швидше повернути на фронт уже в новій версії.
Тепер цього недостатньо. Нова мета СБС, як її описують журналісти WSJ, більше нагадує McDonald’s: стандартизація, повторюваність, контроль якості й можливість масштабувати однаково ефективний процес на величезну кількість операцій.
У цьому переході є фундаментальна різниця. Винахідник може створити чудовий дрон, але армії потрібна не одна чудова машина. Їй потрібні десятки тисяч апаратів, сотні підготовлених екіпажів, стандартизовані боєприпаси, стабільний зв’язок, ремонт, логістика, програмне забезпечення і система, яка пояснює командиру, що саме сьогодні працює найкраще.
Те саме стосується людей. Геніальний оператор може знищити десятки цілей, але командир повинен зрозуміти, чому він це робить краще за інших, і перетворити його особистий досвід на стандарт для тисяч людей. Саме цим, судячи з опису WSJ, сьогодні займається Мадяр.
Найважливіше питання цієї статті: «Ви знищили десять кацапів. Добре. А скільки дронів витратили?». Мадяр пояснює свою філософію дуже просто: мало знати кількість уражених орків. Потрібно знати, скільки ресурсів було витрачено для отримання цього результату.
У військовій культурі це звучить незвично, але в бізнесі така логіка абсолютно стандартна. Підприємство не оцінюють лише за кількістю вироблених товарів. Рахують собівартість, продуктивність працівника, витрати сировини, відсоток браку, швидкість виробництва та кінцевий фінансовий результат.
Мадяр переносить бізнес – логіку у війну. Тільки замість прибутку тут — бойовий ефект. Керівник одного з командно-аналітичних центрів із позивним Юпітер пояснив WSJ це ще відвертіше: є людські, технічні та фінансові ресурси, а завдання полягає в тому, щоб використати їх максимально ефективно. Різниця лише в тому, що тут гроші обмінюються не на прибуток, а на максимально можливий результат проти противника.
Це і є економіка війни в чистому вигляді. Не найдорожча зброя є найкращою і не найдешевша. Найкращою стає та, яка дає потрібний результат за прийнятну кількість обмежених ресурсів.
Саме тому особливо цікаві цифри, які журналісти WSJ побачили на моніторах командного центру. За внутрішньою статистикою підрозділу, у жовтні середня вартість дронів, витрачених на одного вбитого російського військового, становила приблизно 817 доларів. Ще у травні цей показник був близько 1000 доларів.
До цієї цифри потрібно ставитися обережно. Це внутрішня метрика СБС, побудована на їхній системі підтвердження уражень
Але сама поява такої метрики надзвичайно показова. Командування фактично рахує вартість одиниці бойового результату. Якщо у травні вона становила приблизно 1 000 доларів, а в жовтні — 817, це означає, що система намагається не просто більше воювати, а підвищувати продуктивність.
На цивільному підприємстві сказали б: собівартість одиниці продукції впала приблизно на 18%. Тут «продукцією» є ураження противника, і саме ця холодна бухгалтерія добре показує, наскільки технологічною стала війна.
Ще одна цифра не менш вражає. За даними самих СБС, їхній особовий склад становить менше 3% українського війська, але на ці підрозділи припадає понад третини втрат москалоти.
Знову ж таки, це статистика самих СБС. Але навіть із цією обмовкою вона добре ілюструє головну проблему сучасної війни — вартість людського ресурсу.
Україна не може воювати з московією за принципом «солдат на солдата». Орокстан має значно більший мобілізаційний ресурс, тому Україні потрібен спосіб, за якого один воїн створює бойовий ефект, який раніше вимагав значно більшої кількості людей. Дрон саме це і робить. Один оператор може знаходитися далеко від безпосередньої лінії зіткнення і протягом дня впливати на значно більшу ділянку фронту, ніж піхотинець зі стрілецькою зброєю.
У цьому сенсі дрони — не просто новий тип боєприпасу. Дрони є множником людського ресурсу.
У статті WSJ наведена ще одна рекордна цифра. За даними СБС, одного дня за тиждень до виходу статті їхні підрозділи завдали уражень 806 російським військовим, яких система класифікувала як убитих або поранених.
У старій війні командування могло знати, скільки снарядів випущено батареєю, але встановити реальний результат кожного пострілу було дуже складно. Дрон змінює це фундаментально, тому що він одночасно є сенсором і засобом ураження.
Пілот бачить ціль до атаки, бачить момент атаки, а часто може отримати і підтвердження після неї. Інший дрон додатково фіксує результат. Це створює те, чого ніколи не мала артилерійська війна в такому масштабі: величезний цифровий масив даних про кожне окреме застосування зброї.
І хто навчиться краще аналізувати цей масив, той може отримати перевагу навіть без створення принципово нового типу дрона.
Особливо цікаво, як WSJ описує організацію самого командного центру. Там працюють так звані бойові капітани, які стежать за великим масивом відео, координують операторів і допомагають визначати пріоритети цілей. Поруч знаходяться фахівці розвідки, РЕР, РЕБ, ППО та аудитори, які підтверджують результати.
Це важливий момент, тому що в популярному уявленні дронова війна — це хлопець в окулярах, який сидить із пультом і пілотує FPV. Насправді за одним таким пілотом поступово формується ціла цифрова структура.
Розвідка знаходить ціль. Система визначає її координати. Інший безпілотник забезпечує ретрансляцію. Фахівець із РЕБ оцінює перешкоди. Командир визначає пріоритет. Пілот виконує удар. Аудитор підтверджує його, а програмне забезпечення записує результат.
Модель Мадяра поширюється не тільки на техніку, а й на пілотів. Якщо система знає результати кожного бойового застосування, вона поступово отримує профіль пілота: хто краще працює на великій дальності, хто сильніший у розвідці, хто ефективніше застосовує ударні безпілотники, хто має більший відсоток результативних місій. І це дозволяє управляти людьми так само, як підприємство управляє талантами.
WSJ наводить показовий епізод. Досвідчений пілот-розвідник поскаржився Мадяру, що він роками виконує розвідувальні завдання, тоді як новачкам дають можливість працювати ударними дронами. Замість того щоб просто перевести сильного розвідника в іншу спеціалізацію, Бровді створив для таких пілотів можливість певний час займатися вільним полюванням, коли це не шкодить їхній основній роботі. Причина прагматична: досвідченого фахівця потрібно втримати саме там, де його навички найбільш цінні.
Цей маленький епізод показує дуже важливу зміну військової культури. Солдат дедалі менше сприймається лише як одиниця штатного розкладу. Його конкретні здібності можна виміряти, порівняти і використовувати там, де вони дають максимальний результат.
Журналісти WSJ особливо відзначають атмосферу підземного центру. Люди у худі й гумових капцях, кавомашина з символікою підрозділу, десятки екранів, книжки зі штучного інтелекту, менеджменту, мистецтва та дизайну. Поруч — оригінальна картина Марії Примаченко.
Це більше схоже на офіс технологічної компанії, ніж на класичний армійський штаб. Але біля входу знаходяться імена загиблих військових підрозділу, і ця деталь одразу повертає всю картину до реальності.
І це не стартап. Це система, головним завданням якої є знищення кацапів і збереження українців.
За даними СБС, за попередній рік вони втратили менше 0,5% особового складу. Якщо методика підрахунку порівнянна з іншими родами військ, це може бути одним із найважливіших показників усієї моделі: технологія дозволяє переносити частину бойової роботи від людини до машини. Для України з її обмеженим людським ресурсом це критично.
Головною зброєю Мадяра є не дрон. Дрон завтра зміниться, частота зв’язку стане іншою, чи замість неї буде опта, боєприпас модернізують, система наведення буде оновлена, а противник знайде новий спосіб протидії.
Але якщо існує система, яка за кілька днів бачить зміну ефективності, знаходить її причину і передає висновок виробнику та командиру, технологічна зміна перестає бути катастрофою. Саме це відрізняє організацію від набору героїчних підрозділів.
У перші роки війни Україну багато в чому рятували талановиті люди, які всупереч бюрократії самі знаходили гроші, самі купували деталі, самі збирали дрони і самі придумували тактику. Це було необхідно, але велика війна не може нескінченно триматися на героїзмі окремих людей. Їй потрібна система, яка робить ефективність відтворюваною. Саме до цього і рухаються СБС.
У цьому контексті виникає принципове питання і для всієї української оборонної політики. Ми звикли чути: виготовлено мільйон FPV, законтрактовано ще два мільйони, передано стільки-то дронів певного типу.
Але сама кількість виробленої зброї майже нічого не говорить про її військову цінність. Мільйон дешевих безпілотників із низькою результативністю може бути гіршим за 300 000 більш надійних. Так само один надзвичайно дорогий дрон може виявитися економічно вигідним, якщо він із високою ймовірністю знищує об’єкт, який коштує у сотні разів дорожче.
Підхід Мадяра фактично пропонує іншу одиницю вимірювання: не скільки зброї ми купили, а скільки бойового результату отримали на одну гривню, одного оператора і одну годину роботи системи. Саме так повинна виглядати сучасна військова економіка.
Журналісти WSJ провели в одному з командних центрів дванадцятигодинну зміну, але те, що вони побачили, важливе далеко за межами України.
Ймовірно, так поступово виглядатимуть армії XXI століття. Командир дедалі менше спостерігає поле бою власними очима і дедалі більше бачить цифрову модель війни на десятках екранів. Розвідка більше не закінчується повідомленням «десь там противник»: координати одразу стають завданням для конкретного засобу ураження.
Кожне застосування зброї створює дані. Дані формують статистику. Статистика впливає на закупівлі. Закупівлі змінюють склад зброї. Нові результати знову повертаються в систему. У результаті виникає замкнений цикл: побачити — вирішити — уразити — перевірити — порахувати — навчитися — повторити краще.
Саме цей цикл, а не сам FPV-дрон, може стати головною українською військовою технологією.
Мадяр прийшов у ЗСУ не з класичної військової кар’єри. До великої війни він був успішним бізнесменом і заможною людиною. WSJ описує його як людину, яка перенесла у військову систему принципи управління, характерні для бізнесу та технологічних компаній.
І саме це, можливо, є найцікавішим у його історії. Війна майбутнього може виграватися не тільки генералом, який краще знає військову історію. Її може вигравати той, хто краще організує потік інформації, людей, грошей і машин.
У цьому сенсі підземний бункер Мадяра є не просто командний пункт українських дронових військ. Це лабораторія нової армії, де дрон є лише останньою ланкою довгого цифрового ланцюга, а головною зброєю стає здатність системи рахувати власну ефективність і ставати кращою після кожного удару.
Якщо Україна зможе масштабувати такий принцип не лише на СБС, а на всю оборонну машину — від закупівлі зброї до виробництва, розвідки та управління, — тоді досвід Мадяра може виявитися важливішим за будь-яку окрему модель дрона. Бо дрони застарівають за місяці, а армія, яка вміє швидше за противника рахувати, вчитися, перебудовуватися і ставати більш ефективною, поставить переможну крапку в цій війні.
Мені особисто цікаво, що Мадяр, вже більше року командуючи СБС, і кожного дня підвищуючи ефективність транклюкації кацапів, так і залишається майором. А всякі покидьки типу Дуки швидко стають генералами. Портрету вже свербить популярність Мадяра?
Президент Зеленський – вирок Україні.
Ваш Готельєр – бандерівець