Той, хто не зважує сили супротивника
й необачно вступає в бій,
неодмінно потрапить у полон.
Якщо знаєш ворога і знаєш себе,
не зазнаєш поразки навіть у сотні битв.
Сунь Цзи

У вересні цього року колишній керівник Google Ерік Шмідт опублікував у The Washington Post колонку з тривожною назвою: «Український спосіб ведення війни не відповідає тому, що насувається».

Шмідт не сторонній спостерігач. Middle strike дрон Хорнет, який вирізає орківську логістику – це його дитятко. Протягом війни Шмідт багато разів відвідував Україну, працював із військовими технологічними командами та добре знає українську модель швидких оборонних інновацій. Саме тому його висновок заслуговує на увагу: після останньої поїздки він повернувся більш занепокоєним, ніж будь-коли з перших місяців повномасштабного вторгнення.

Причина не в тому, що Україна перестала створювати нові технології. Українські інженери й далі здатні дуже швидко розробляти дрони, системи зв’язку, засоби радіоелектронної боротьби та перехоплювачі.

Змінилася московія. У перші роки великої війни орківська модель виглядала відносно просто: більше людей, більше артилерії, більше заводів і більше боєприпасів проти швидших українських інновацій. Україна не могла виграти кількістю, тому вигравала швидкістю адаптації.

Тепер, за спостереженням Шмідта, ця асиметрія руйнується. Московія поступово навчилася поєднувати власну промислову масу з дедалі швидшим технологічним розвитком. І саме це може бути одним із найнебезпечніших переломів цієї війни.

На початку війни часто говорили про українську перевагу в дронах. Але це не зовсім точно. Справжня перевага України полягала не в конкретному типі безпілотника. Будь-який дрон через кілька місяців застаріває.

Перевагою був цикл інновації. Інженер створював новий виріб. Його передавали військовим. На фронті швидко з’ясовувалося, що працює, а що ні. Виріб повертали розробнику, змінювали частоти, камеру, систему управління, алгоритм, бойову частину — і через кілька тижнів з’являлася нова версія.

Ця децентралізована система була значно швидшою за традиційний військово-промисловий комплекс із багаторічними тендерами, випробуваннями та сертифікацією.

Московія довгий час програвала саме тут. Вона могла виробляти більше, але повільніше змінювала конструкції й тактику. Шмідт вважає, що у 2026 році ситуація стала іншою: московія вже вдосконалює свої системи приблизно з тією самою швидкістю, з якою це робить Україна, але має значно більше ресурсів. Ось це і є справжня проблема.

Якщо два противники однаково швидко вчаться, але один із них має більшу промисловість, більше людей і більше грошей, сама інноваційність перестає компенсувати різницю в масштабі.

Шмідт наводить дуже показовий приклад — кацапські реактивні Шахеди. Україна витратила величезні зусилля на створення дешевої системи боротьби зі звичайними поршневими Шахедами. З’явилися мобільні групи, акустичні сенсори, дешеві дрони-перехоплювачі, автоматизовані системи цілевказання.

Московія відповіла не просто збільшенням кількості. Орки змінили технологічну якість. На Шахед почали встановлювати реактивні двигуни, що різко збільшило швидкість і ускладнило перехоплення дешевими засобами. За словами Шмідта, він очікував, що реактивними стануть приблизно 10% апаратів, але орки значно швидше масштабували цю технологію.

Цей приклад дуже добре показує зміну моделі москалів. Раніше московія часто реагувала на українські технологічні рішення із запізненням. Тепер вона не просто знаходить контрзасіб, а швидко переводить його у великосерійне виробництво.

За словами Шмідта, зброя, яка сьогодні дає величезну перевагу, через кілька місяців може стати майже марною. Противник змінить частоти, поставить новий глушник, створить швидший перехоплювач або просто змінить тактику. Тому сучасна війна дедалі менше нагадує змагання окремих видів зброї. Це змагання швидкості циклів адаптації.

Друга фундаментальна зміна 2026 року — сам вигляд поля бою.

Шмідт описує картину, яка ще кілька років тому здавалася фантастикою. Командири можуть перебувати глибоко під землею і спостерігати за десятками відеопотоків, а над фронтом постійно працюють тисячі безпілотних систем: вони ведуть розвідку, доставляють вантажі, коригують вогонь, встановлюють міни й полюють за окремими людьми та машинами.

Унаслідок цього головною небезпекою стає навіть не перебування на позиції, а переміщення до неї. Шмідт наводить оцінку, що близько 80% українських втрат відбувається під час переміщення військових між позиціями. Це його особиста оцінка. Водночас інші відкриті оцінки також показують, що дрони нині спричиняють приблизно 70–80% бойових втрат у низці секторів фронту.

Змінилася сама географія війни. Раніше умовна «сіра зона» могла становити кілька кілометрів між позиціями. Тепер командири описують kill zone — зону ураження — завглибшки 20–25 км з одного боку фронту, яка може продовжувати розширюватися. У сумі територія, де будь-який рух техніки або людей може швидко бути виявлений безпілотником, уже сягає 50 кілометрів і постійно розширюється.

Це змінює логістику, евакуацію, ротацію та саме поняття тилу. Великі колони стають надзвичайно вразливими. Бронетехніка більше не гарантує безпечного пересування. Медична евакуація може затягуватися на години або навіть дні, тому що дорога контролюється дронами. Частину логістичних завдань дедалі частіше передають наземним роботизованим системам.

Тобто фронт 2026 року — це вже не просто лінія окопів. Це величезна цифрова зона постійного спостереження й полювання.

Ще одна важлива зміна — мережева війна.

Московія поступово вирішує одну зі своїх головних проблем: відсутність аналога Старлінк, який дав Україні стабільний широкосмуговий зв’язок для управління безпілотними системами.

Московити почали будувати проміжні мережеві рішення з китайських компонентів, використовуючи окремі безпілотники як ретранслятори (меш мережі). Це дозволяє іншим апаратам передавати значно більше інформації й отримувати відео високої якості без прямого каналу з наземною станцією.

Паралельно москалі розгортають власне низькоорбітальне супутникове угруповання «Рассвет», яке часто називають потенційним кацапським аналогом Старлінка. І тут реальність уже навіть випередила вересневі побоювання Шмідта: на початку листопада українська військова розвідка повідомила Reuters, що кацапи вже використовують супутники «Рассвет» для військового зв’язку над Україною.

В нас прийнято сміятись над москалями, і вважати що їх супутники попадають. А треба готуватись до того, що допиляють, доведуть до розуму, запустять скільки треба і воно запрацює. Над мангалами і меш-мережами теж деякі реготали.

Це принципова зміна. Окремий дрон можна заглушити. Окремий канал зв’язку можна виявити. Але чим сильніше безпілотники об’єднуються у мережу — із ретрансляторами, супутниками, автоматизованим обміном даними та зовнішнім цілевказанням, — тим важче боротися з кожним із них окремо.

Саме тому наступний етап війни — це вже не дрон проти засобу РЕБ. Це мережа проти мережі.

Чому ж московії вдалося настільки скоротити технологічний розрив?

По-перше, чотири роки війни дали їй те саме, що й Україні: величезний масив бойових даних. Інженери отримують інформацію з фронту, вивчають українські рішення й бачать, які системи працюють.

По-друге, оркостан почав значно активніше втягувати цивільні технології у військове виробництво. Китайські електронні компоненти, камери, двигуни, модеми та системи штучного інтелекту дозволяють значно швидше збирати нові рішення, ніж традиційний цикл розробки класичної військової техніки.

По-третє, московія навчилася швидко масштабувати вдалі рішення. І це головний фактор. Український стартап може дуже швидко створити блискучий дрон. Але якщо він виробляє його тисячу штук на місяць, а московія трохи гірший аналог — сто тисяч, на певному етапі кількість починає переважувати технологічну витонченість. Шмідт формулює цю проблему дуже просто: чудовий дрон, виготовлений сотнями, цікавий; війну змінює хороший дрон, який виробляють сотнями тисяч.

Один із найсильніших епізодів статті Шмідта — розмова з українським командиром, який сказав, що його підрозділ фактично перестав шукати нові цілі.

Не тому, що цілей немає. А тому, що вже знайдених більше, ніж дронів, якими їх можна вразити. У цьому одному прикладі — вся нинішня проблема України. Теж саме казав і Мадяр – СБС може в сім разів наростити удари по цілям. Але нема чим.

Саме тому Шмідт фактично переводить питання з площини винахідництва у площину промисловості. На ранньому етапі війни Україні потрібно було бути хитрішою за московію. Тепер цього недостатньо. Потрібно ще й виробляти.

Тому головну тезу Шмідта можна звести до дуже простої формули. У 2022–2024 роках орківська маса часто стикалася з українською швидкістю. Україна не могла виробити стільки артилерійських боєприпасів, ракет або бронетехніки, скільки московія, але компенсувала це нестандартними рішеннями, дешевими FPV, морськими дронами, цифровими системами управління та фантастично швидкою адаптацією.

У 2026 році баланс стає небезпечнішим. Московія поступово набуває власної швидкості адаптації, не втрачаючи переваги в масштабі.

Отже, Україна опиняється перед системою: кацапська інновація + кацапська промислова маса. Саме тому відповіддю вже не може бути лише ще один український стартап. Потрібна інша формула: українська інновація + західна промислова маса.

Це і є головний політичний висновок статті Шмідта. Шмідт фактично звертається не стільки до України, скільки до Заходу.

Україна за чотири роки зробила те, що більшість західних армій не змогла б зробити навіть у мирний час: створила в умовах війни величезну лабораторію нових технологій, навчилася за місяці змінювати зброю і фактично показала, яким буде поле бою майбутнього.

Але Україна не може самостійно створити промислову базу масштабу московії.

Для цього потрібні західні гроші, заводи, електроніка, вибухові речовини, двигуни, боєприпаси, системи ППО та великі серії перехоплювачів. Саме тому Шмідт закликає не просто передавати Україні чергові пакети зброї, а фактично інтегрувати український оборонно-промисловий комплекс із західним: спільно виробляти, інвестувати в масштабування, прибирати вузькі місця постачання і переносити український бойовий досвід у західні виробничі системи.

У цьому сенсі його фраза про те, що захоплення українською стійкістю не є стратегією, дуже точно описує проблему. Україна вже довела, що здатна винаходити. Тепер питання полягає в тому, чи здатен Захід перетворити українські винаходи на сотні тисяч і мільйони серійних виробів.

Бо війна показала просту й неприємну закономірність: технологічна перевага живе недовго. Через кілька місяців противник знайде контрзасіб. Тому перемогу приносить не той, хто один раз створив найкращий дрон. Її отримує той, хто здатен швидше за противника пройти цикл «винахід — фронт — помилка — модернізація — масове виробництво» і повторювати його безперервно.

Україна довгий час робила це швидше за московію. Шмідт попереджає: тепер московія навчилася бігти майже з тією самою швидкістю. Але біжить вона з набагато більшим заводом за спиною.

Саме тому наступний етап війни вирішуватиметься вже не лише в українських лабораторіях і дронових майстернях. Він вирішуватиметься на заводах Заходу, перш за все Європи.

Пройшло два місяці з виходу статті Шмідта. І час показав, що адекватні люди в Україні і в Європі не тільки розуміють ці виклики, але й вже працюють.

Міністр оборони Хмара на засідання групи «Рамштайн» закликав партнерів більше фінансувати різними способами виробництво українських дронів, а також спільно виробляти їх, використовуючи європейську промислову базу. Мета – подвоїти кількість дронів в українському війську.

А зміна якості враження НПЗ і інших цілей на московії на краще демонструє, на мій погляд, велику сумісну роботу над зброєю України і Європи.

Президент Зеленський – вирок Україні.

Наша праця за тиждень.

Вчора закінчили великий проект разом з Дариною Воробйовою і Сергієм Павлюченко (Бандерівець з Пущі) – пересувна хата-побутовка на причепі для нашої батареї ППО, яка збиває орківську балістику. Утеплена, з ліжками і пічкою. Загалом 265 300 грн. Дуже радію що встигли до холодів:

 

 

 

 

Письмова подяка всім нам і відеоподяка від хлопців:

 

 

 

 

Закупили запчастини та відремонтували мікроавтобус роти зв’язку 112 бригади ТРО (35657 грн):

 

 

Проплатив компенсацію абонплати терміналів Старлінк за жовтень для роти НРК ББС КОНДОР (39000 грн), відеоподяка:

 

 

Для 3-го батальйону ПБС КРАКЕН купив моторне мастило 60 літрів (21000 грн) та алмазні свердла (5232 грн).

Стабілізатори знайшли, але в Європі. Диво звісно, але там вони вільно продаються. Один стаб купив пан Ігор в Польщі, зараз займається відправкою до Неньки. Ще три стабілізатора купили мої дівчата в Болгарії. Так шо треба їхати за ними. Всіх витрат поки не знаю, тому повідомлю додатково, коли стабілізатори будуть у хлопців.

Подяки від 3-го батальйону ПБС КРАКЕН за надану допомогу:

 

 

 

MAKE RUSSIA MOSCOWIYA AGAIN!

Гривну з будь-якої гривневої картки можливо відправляти за цим посиланням:

https://send.monobank.ua/jar/8kemUPY8Ff

Це «Банка Монобанку» для накопичення коштів.

Окремо додаю картки Монобанку та Приватбанку.

Картка Монобанку: 5375411201723553

Картка Приватбанку1: 5168745027972188

Картка Приватбанку2: 5457082252814350

PayPal: olkras@yahoo.com

Кому потрібне підтвердження зарахування грошей – пишіть на мейл olkras@yahoo.com.

Ваш Готельєр – бандерівець

 

3 коментар до “Волонтерка. Технологічні перегони війни.”
  1. Мимоволі напрошується аналогія між Тиграми та Партнерами, які були високотехнологічними виробами та зграями примітивних Т-34. Те саме практично і з люфтваффе.

    1. Спитайте у хлопців.
      Я публікую тільки е, що мені дозволяють військові.
      І публікую я по максимуму дозволеного, щоб всі, хто дає мені гроші, бачили і розуміли, куди саме я витрачаю їх гроші.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *