Так появился Кучма, который повторил, пусть и не так драматично, метаморфозы предшественников. Ну а за ним эту же роль, но для другого клана, должен был сыграть Янукович… Но грянул первый Майдан и получился разрыв связи. А потом – схлестнулись представители все тех же двух кланов, в лице бабы Юли и Яныка, выиграл клан донецких, но грянул Второй Майдан и произошел второй разрыв.
В этом промежутке времени, но уже на расее, когда Ельцин стал превращаться в овоща, на замену ему нарыли самое никчемное и бесхребетное чмо, которое должно было стать эталонным образцом марионетки. Но своей никчемностью он не должен был сместить баланс сил на вершине власти. Планировалось, что он будет исполнять то, что ему скажут, ну а дальше – все знают, чем оно обернулось.
И вот зелень у нас шла тоже под ровно таким самым соусом – зиц-председатель, которым можно управлять из тени. Все прекрасно знают, кто это делал и чьи руки должны были дергать за нитки. И о чудо! Впервые за долгие годы произошло именно это. Сейчас все наблюдают за картиной, которой обзавидовались бы прошлые поколения комбинаторов и махинаторов, и более того, бонусом получилось еще и монобольшинство. В это место, как раз и просится цитата из вирша эфиопского поэта:
«Властитель слабый и лукавый, плешивый щеголь, враг труда, над нами царствовал тогда…»
И вот теперь, если мы допускаем возможность выборов через полгода, наверное, стоит задать вопрос о том, что же это за власть мы сейчас имеем или если уже имеется ввиду академический разбор, то скорее – что это за власть имеет нас? Ведь у нас не должно быть ничего уникального, поскольку есть полярные политические силы, как бы они ни назывались: демократы и республиканцы, лейбористы и демократы, они все равно будут раскладываться на политическом спектре на левых и правых, а все остальное – только расстояние от левого или правого крыла. Так левые они или правые?
Наверное, кто-то скажет о том, что они – популисты и будет прав, но это определение применимо как к левым, так и к правым. Популисты обещают какие-то нереальные вещи, а вот пути их решения как раз и определяют левый или правый фланг политического фронта. И тут напрашивается еще одна цитата из старого совкового фильма, когда Жеглов выяснял у Кирпича масть Фокса. И тогда возник такой диалог:
«-А вот Фокс, он в законе вор, или так – приблатненный?
-По замашкам, вроде бы фраер. Но не фраер, это – точно»
Это к тому, что риторика у них левая, левее некуда, но по действиям, там никакого альтруизма, эмпатии и всего того, чем перегружены леваки, нет и близко. Жажда наживы там такая, что у многих правых волосы в жилах встанут дыбом. Права населения рубят как железные дровосеки, социалку режут как Джек Потрошитель. То есть, как политическая партия и власть, зелень вообще – ничто. Пацыки пришли прибарахлится и нет никаких предпосылок к тому, что они уже накушались. А если при этом есть кем прикрыться, то это вообще – идеальный вариант.
Весь этот длинный текст написан для тех, кто о него споткнется и кто когда-то проголосовал за зелень. К чему это уже привело – видят все, но мало кто решится взять на себя ответственность за тот выбор в 2019 году. Но просто отодвинем те выборы в сторону и оставим простой, философский вопрос: за кого тогда проголосовали: за левых, за правых или за телевизор, в котором показывали граблю, на которую они и наступили? Было бы интересно увидеть то, как они сами оценивают то, за что именно, в политическом смысле, они тогда проголосовали, чтобы определиться, за что стоит голосовать в этот раз.
Еще раз, мы не уверены в том, что выборы эти действительно состоятся, поскольку сейчас власть имеет просто идеальную конфигурацию для махинаторов и манипуляторов. Но если такой шанс все же есть, наверное, стоит уже поднимать эти темы или опять будем считать это ниже своего достоинства?
Зовсім стороння ремарка, бо це семантика і таке інше.
Для мене, “на півшляху свого земного світу”, ці події справді пам’ятаються як “Перший” і “Другий” Майдани. Але ж автор мав би пам’ятати ще й революцію на граніті, котра наче була не менш драматичною, аніж “Перший”. Як її здобутки й наслідки вписуються у пропоновану схему?
Зелений вишкребок вже заявив, що в Україні НЕ будуть проводити вибори до завершення війни.
> Ведь у нас не должно быть ничего уникального, поскольку есть полярные политические силы, как бы они ни назывались: демократы и республиканцы, лейбористы и демократы, они все равно будут раскладываться на политическом спектре на левых и правых, а все остальное – только расстояние от левого или правого крыла.
Ну-у, метод головних компоненів дійсно дає можливість виділити головну вісь, приблизно уздовж якої лежать всі точки даних, але це не означає, що існує лише один вимір, і що всі точки дійсно лежать на одній прямій. Вимірів може бути й більше.
> Так левые они или правые?
Якщо взяти для прикладу тривимірну колірну модель HSV (https://uk.wikipedia.org/wiki/HSV#Тривимірні_візуалізації_простору_HSV), то якщо Value (скажімо, цінності) близькі до нуля, то вже не має значення, який там колірний тон (Hue). Це — просто дно.
колірний тон там саме такий, як я б прочитав слово в дужках якби не знав англійську. влучна метафора вийшла.
Голосование за зекозлятину- это компенсационный психоз, который только и могут использовать манипуляторы. Тот же самый большевистский принцип.
Опять выборы из сортов дерьма! Неуже ли нельзя нанять специально обученного управленца,делегировать ему полномочия и периодически проводить аудит его деятельности? Это же дикость,выдвигать на высшие должности страны людей,которые не обучались ни экономике,ни юриспруденции,ни военному делу…вообще ничему. Если кандидата выдвигает партия,то он располагает хорошим тылом из ее членов,юристов,советников,а на кого может опереться любой из теперешних “политиков”? Что изменится,если на место ЗЕ придет Стерненко или Притула,а может Подоляк или Лещенко? Ничего не изменится к лучшему,пока нет механизма отбора кандидатов по многим экзаменам,публичным экзаменам.
И еще личное наблюдение,лучшим руководителем является человек не лезущий по головам на должность.Ему не интересна борьба за власть или интриги,он знает себе цену и может выполнять порученную работу качественно и в срок.Вот такого специалиста найти и пригласить на должность “Президент Украины”-единственный выход для выживания страны.
> Неуже ли нельзя нанять специально обученного управленца,делегировать ему полномочия и периодически проводить аудит его деятельности?
Звісно, можна. Освіта — факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського національного універсисту ім. Т. Шевченка за спеціальністю “міжнародні економічні відносини”, досвід роботи за напрямом — керівництво парламентською фракцією, комітетами з питань бюджету та фінансів, секретар РНБО, голова ради НБУ, міністр закордонних справ, міністр економічного розвитку та торгівлі… Наймете? Аудит діяльності можете зробити. Чи вже зробили? Що конкретно не влаштувало?
И еще личное наблюдение,лучшим руководителем является человек не лезущий по головам на должность.Ему не интересна борьба за власть или интриги,он знает себе цену и может выполнять порученную работу качественно и в срок.Вот такого специалиста найти и пригласить на должность “Президент Украины”-единственный выход для выживания страны.
Учитывая печальный опыт Пороха, которого обильно облили помоями за то, что он сделал, такую должность (президент Украины) согласится занять либо дебил, либо ворюга, что сейчас и имеется.
Ще може патріот, який заздалегідь усвідомлює, що виборці у своїй переважній більшості — невдячне бидло (ах вибаче, травмована нація).
Либо мозахист
Доброволець. Чи ті добровольці, які йдуть до ЗСУ, — по-Вашому теж мазохісти?
В том и проблема, что никакой патриот не сможет что-то изменить в устоявшейся воро-кланово-олгархичной системе, направленной в первую очередь на личное обогащение и на защиту своих интересов методом контроля законодательной власти. Ведь это не одиночные люди, а целые гроздья кормовых цепей – чиновники на местах “продают” контракты своим карманным фирмам, те делают видимость работы и легально деребанят деньги – все эти укладывания плиток, многомиллионные ремонты, закупки по завышенным ценам разного оборудования и т.д. Все заинтересованные стороны мотивированы самым сильным средством – финансами. Чиновники кормят правительственные структуры, те в свою очередь – правоохранительные и судебные. Все замазаны и все готовы приложить максимум усилий и финансов для сохранения такого положения. Также все эти деньги косвенно “кормят” и сторонние структуры типа дорогих бутиков, ресторанов, автосалонов и прочего лакшери сегмента. Им тоже совсем не с руки терять прибыли от перемен. Даже война мало что изменила.
Другая часть населения – аморфная масса, которая хочет чтоб им сделали хорошо, а они для этого и пальцем не пошевелили. Да, какая-то часть таких может подхватиться и вяло поддержать позитивные по их мнению силы, вот только какие силы для них – позитивные, а какие только претворяются такими он отличить не могут и не хотят учиться различать. Оставшиеся крохи понимающих и патриотичных сами по себе не имеют возможности что-то глобально поменять без поддержки хотябы части аморфной массы. Остаются единственное из не радикального – идти на уступки и договорённости с устоявшейся системой. Тут не раз говорили о претензиях к Пороху, адекватных претензиях, а не продукту пропаганды и антипиара. Так вот – сколько человек вышли на улицы и потребовали не идти на компромиссы, тем самым поддержав Лидера и дав ему возможность давить на систему? Сколько вообще понимают как функционирует власть и какие ходы положительны для державы, а какие являются проталкиванием личных интересов определённых групп?
Вот и получается, что ждуны пассивно ждут хорошего начальника, а он всё никак не придёт. Потому как даже если и окажется хорошим, то просто физически не сможет изменить устоявшуюся систему. Зато всякие популисты отлично умеют играть на мозгах ждунов, проходя во власть и делая всё, что им захочется, будучи ограниченными лишь внутренней конкуренцией да давлением внешних партнёров, отлично понимающих с кем имеют дело и извлекающих для себя выгоду.
> В том и проблема, что никакой патриот не сможет что-то изменить в устоявшейся воро-кланово-олгархичной системе,
Один, наче, був почав. Принаймні, Автор (чи хтось із колег?) тут згадував, що судді боялися зайвий рух зробити. А це, мабуть, саме та частина системи, з якої можливо зрушити процес її очищення.
> Тут не раз говорили о претензиях к Пороху, адекватных претензиях, а не продукту пропаганды и антипиара. Так вот – сколько человек вышли на улицы и потребовали не идти на компромиссы, тем самым поддержав Лидера и дав ему возможность давить на систему?
Так оце й ключове, що наріду того й не треба. Багатьом його верствам, як Ви зазначили. Їх все влаштовує.
Ті, до кого автор звертається в останній частині статті, цього не прочитають, і навіть, якщо прочитають – нічого у ній не второпають і напишуть просто для відповіді, а не для констатації розуміння. І відповідь напишуть дурну, на зразок, “невже не можна найняти профі на посаду президента України?”
Вибори потрібні, але обиратимемо знову серед сортів лайна, бо, як казав Марк Твен, до влади пнуться лише негідники. Яких вона ще більше розбещує. Ці посади у державі треба зробити не владою, а репутаційним ризиком з високою оплатою та відповідальністю за кінцевий результат. На зразок Коболєва, наприклад. І високу, гідну винагороду вивести з-під соціального засудження.
Выход один, шанс один – внешнее управление.
И поскорее выбить из рук врага Марафон и прочие средства контроля масс.
> Выход один, шанс один – внешнее управление.
О-о, українці великі майстри корупції під зовнішнім керуванням! Сотні років досвіду — під монголами, поляками, кацапами. Не спрацює.
Не зовнішнє керування, а щось на кшталт зовнішнього права вето в наглядових радах антикорупційних органів, як парнтери того, власне, й добиваються.
Но просто отодвинем те выборы в сторону и оставим простой, философский вопрос: за кого тогда проголосовали: за левых, за правых или за телевизор, в котором показывали граблю, на которую они и наступили?
Проголосовали чтобы поржать.
Законні методи зміни влади відсутні.
Висновок само-зрозумілий.
Он американці, СВІДОМІ люди, обрали собі злочинця та шахрая. Можливо, вони щось знАють🤔
Ещё во второй половине 90-х я чисто интуитивно поставил крест на Украине. И сделал все возможное, чтобы мой ребёнок покинул её. Самому, к сожалению, уехать не удалось, не было и до сих пор нет “золотого запасу”. Тогда я ещё был молод, несказанно глуп и наивен. Это уже потом, с момента оранжевой революции, у меня появилась надежда, что в Украине все может измениться в лучшую сторону. И тогда я засел “за политику”. Это стало второй моей жизнью. А к апрелю-маю 2022 года, когда я увидел, как наш народ реагирует на процесс переговоров в Стамбуле, до меня окончательно дошло, что эта война не очистит и не вправит мозги большинству населения Украины. И вот тогда я поставил крест и на украинском народе. Единственное, что меня удивляет, почему только в последнее время у уважаемого мной Готельера появилась адекватная оценка, данная им большинству наших соотечественникам и высказанная неоднократно им в своих статьях? Неужели ранее он этого не понимал? Или просто из уважения к своей стране молчал? А лично я считаю, что большинство нашего народа уж слишком подозрительно похож на российский: мы никого кроме себя не любим, но считаем, что нам все должны. Это приговор всем нам. Для меня лично – окончательный. В своё время я много времени провел перед зеркалом, “оплевывая” своё отражение в нем, свою сущность. Этот период надо пройти почти каждому украинцу. Но я в это не верю. А война, я уверен, добъет нашу нацию и ее перспективы окончательно. Я не пессимист и не оптимист, я – реалист. И последнее. Любому человеку свойственно желание быть всегда правым. Но в этом случае я очень хочу ошибиться. И, дай Боже, чтобы я ошибся.
> А война, я уверен, добъет нашу нацию и ее перспективы окончательно. Я не пессимист и не оптимист, я – реалист.
103 роки тому, можливо, враження було аналогічне. Але ж не добила?
+
> А к апрелю-маю 2022 года, когда я увидел, как наш народ реагирует на процесс переговоров в Стамбуле
сейчас хуже. в секциях комментариев ряда тг-каналов уже не первый месяц какой-то звездец происходит. то ли массовое помешательство, то ли боты и консервы.
Арестовича оберуть.
Щоб Україна вижила нам потрібен ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ для початку. Чесний і безкомпромісний.
Так. А крім Головнокомандувача потрібен також і Верховний головнокомандувач, який і в зовнішню політику в таких надскладних умовах могтиме, і з чесним та бескомпромісним Головнокомандувачем працюватиме в синегрії (а не як Зеленський).
Игорь :
21st Листопад 2024 о 19:30
1. Ещё во второй половине 90-х я чисто интуитивно поставил крест на Украине…
2. …А война, я уверен, добъет нашу нацию и ее перспективы окончательно. Я не пессимист и не оптимист, я – реалист. Ну
==================================
1. Ну ви не перший й не останній хто ставив на Україні хрест.
Й де вони зараз?
А Україна є та буде. Через кров, піт, сльози та неймовірні втрати. Продереться та встоїть.
2. Ну якщо вже такий стійкий “реалист” то чого тут плакатися прийшли? Аби вас пожаліли? Якщо немає віри та сил тримати удари піди в дальній куток траншеї та застрелься. Але не сій зневіру серед інших.
А нам своє робити.
Я здесь изложил свою, субьективную, точку зрения. Как вы должны были заметить, не навязываю ее никому. И ничего никому не советую. А ваш совет мне приберегите для кого-нибудь другого, возможно, для самого себя 😀.
Шановний Антиколорадос!
Стаття вийшло дуже цікавою, щиро дякую! Але страждає перекосами, міфами та перегинами з додаванням конспірології.
Мене, як і Вас влада зелених служниць вже дістала. Але треба зважати, що вона була обрана цілком демократично. І Зеленський, і «служниці» не сподівалися на такій результат.
З тим, що владу треба змінювати, я цілком згодний. Варіантів два: вибори або держпереворот.
Вибори зараз провести неможливо з багатьох причин. Якщо не згодні, то заявіть про свою готовність взяти на себе відповідальність за смерті та руйнування, пов’язані з виборами. Тому тема легітимності нашої влади повинна бути знята раз і до закінчення війни. Будемо боротись з цією недолугою владою усіма засобами.
Варіант держперевороту обговорювати не будемо.
Ще можливий варіант зі знищенням найбільш одіозних осіб також не обговорюємо, бо, наприклад, Стефанчук не кращий за Зеленського.
З приводу Президентів України маю власну думку.
Зараз вже мало хто згадує серпневий путч у Москві, а також поведінку влади. Дарма, це була дуже важлива подія, яка вплинула на результат опитування 1 грудня 1991 року, яке проводилось одночасно з виборами. Дехто ще згадує про візит у Київ генерала армії Варенникова, якого Кравчук три дні промурижив в приймальні. Але чомусь ніхто, ніякі патріоти, зараз не згадують про Директиву Генерального штабу МО СРСР (ДГШ) від 19.09.91 р. Згідно цієї Директиви від 169 учбового центру Сухопутних військ (смт Десна) мав бути сформований зведений полк для введення в Київ (за прикладом Москви). Зміст цієї Директиви та бойові завдання були доведені того ж дня до офіцерів учбового центру. Уявіть собі: в Київ з боку Вишгороду входить піхотний полк. В цьому полку мав бути також танковий батальйон. Я тоді служив в цьому учбовому центрі та за наказом мав очолити технічне замикання колони колісної техніки зведеного полку. Офіцери центру (за малим виключенням) не виконали цей наказ. Нагадаю, що СРСР ще існував і за невиконання Директиви в разі перемоги путчистів висновки були б дуже суворі. Командир учбового центру повідомив Кравчука про Директиву і за підтримки Кравчука разом з іншими офіцерами нічого не зробив для виконання. До речи, Кравчук за це також мав понести покарання згідно законів СРСР. Про це наші патріоти чомусь не згадують. Не вигідно?
Після цього Кравчук провів в Україні опитування з питання незалежності від Москви, ініціював Беловежську зустріч з Ельциним та Шушкевичем, наполіг на прийняті рішення про розвал СРСР. І Ви досі вважаєте, що Кравчук задля незалежності України нічого не зробив?
В березні-травні 1992 року наші «брати» з Московії викинули фортель: вимагали забрати до травня близько 1000 автомобілів з Митіщ (самоскиди ЗІЛ ММЗ різних модифікацій), інакше не отримаємо нічого. Про отриману передплату згадувати не бажали. Переганяли автомобілі переважно військові водії. Залізничний транспорт московити надавати відмовилися. То був відвертий челендж для водіїв.
Нагадаю ще, що Кравчук погодився на дострокові вибори, прийняв поразку гідно, нормально передав владу. Це був єдиний випадок нормального передавання влади в сучасній історії України.
Якій тиск витримав Кравчук і з боку московітів, і з боку лідерів держав Заходу за розвал СРСР, знає тільки він.
З приводу Кучми нагадаю, що тоді проводилася приватизація. Держава виявилась неефективним власником засобів виробництва, хтось повинен був взяти цей хомут на себе. Наймані працівники їсти хотіли, але не брати на себе відповідальність. Знаю на прикладі багатьох мінорі тарних акціонерів. Косоголова комсомолка – власниця відеосалонів тоді стала газовою принцесою… Дуже складний період дістався Даниловичу. І в 2004 році Кучма підтримував Яника, бо встиг перепробувати роботу представників різних регіонів и кланів. Нагадаю, що Ющенко при ньому був і головою НБУ, і прем’єром, але не дуже себе проявив.
При ньому передали і бомбардувальники, і ракети московітам… Пригадайте, тоді у нас були купони та карбованці, про які в народі казали: «Якій зв’язок між карбованцем, доларом і фунтом? Фунт карбованців коштує один долар.» В учебке тоді були «откормочні роти». Що це таке? Майже всі призовники з Донецької та Луганської областей та деякі з інших областей мали великій дефіцит ваги та були фізично дуже слабкими. Їх місяць і більше банально відгодовували. Багато з них м’ясо і масло їли тільки в армії. Цих хлопців годували чотири рази на добу та не залучали ні до яких фізичних занять. Отака була наша армія, ЗСУ на початку існування. В таких умовах були кошти на підтримку в боєздатному стані ракетних систем, бомбардувальників? Екіпаж бомбардувальника був відносно боєздатним, якщо літав хоча б 90 годин на рік. Скільки коштує виліт Ту-95 можливо погуглити. Про Ту-160 взагалі мовчу. До того, наші газові принци і принцеси примудрились накопичити величезні борги перед московськіми постачальниками. Про це якось незручно згадувати, легше звалити на Кучму. Нагадаю для тих, хто забув – ядерне та ракетне роззброєння продавлювали ті самі США. Вони і техніку надали для розрізання літаків, і контролювали процес роззброєння. А за це вони нам давали гранти та кредити.
Коли почалася криза на Тузлі Кучма вів себе адекватно, треба віддати належне.
При Кучмі розвивалося ракето та машинобудування.
Конституцію Україна отримала завдяки Кучмі, гривню – також.
Можемо пригадати багато мінусів його президентства, але малювати все тільки чорними фарбами – моветон.
І дійшли ми до наступного президента – Ющенка. Владу він отримав незаконно, юристи про це знають. Але то таке. Чим цей президент відзначився значним, яскравим? Що він таке започаткував, чого не було у інших Президентів? Юлькіною «реприватизацією»? За що її і поперли з посади прем’єра (протрималася пів року). Можете сказати, що президент за прем’єра не відповідає. Добре, але тоді і інших президентів оцінюйте так само. І не забувайте, що Україна – парламентсько-президентська республіка. Плюсом Ющенку можу згадати підтримку української мови та тему Голодомору, підтримку Інституту національної пам’яті. ЗСУ при ньому також були «не на часі». Ракетні програми були знищені також при ньому. Мабуть заради цього був перший Майдан?
Яник не потребує додаткових коментарів, з ним усе зрозуміло.
Порошенко отримав державу у стані війни і зробив дуже багато. Мінусом йому ставлять мобілізацію, але для створення боєздатної армії потрібні роки, яких у 2014 році не було. Він передав Зеле боєздатн6у армію, яку той розвалити не встиг і не зміг.
Це тільки мої спогади, не більше.
> наприклад, Стефанчук не кращий за Зеленського.
Але обирати нового голову Верховній Раді можна. І це не загальнонародні вибори, в них таких безпекових ризиків як у загальнонародних немає.
> Мінусом йому ставлять мобілізацію
что ж тогда ставить зельцу. по-моему, тогдашняя организация мобилизации и нынешняя несравнимы. впрочем, интенсивность войны тоже.
p. s. интересный пост.
Всі чомусь забули що у нас парламентсько-президенська республіка і Прем’єр-міністр має набагато більше повноважень ніж Президент. А партій майже немає. Ми тільки на початку створення партійної культури.