Иногда кажется, что существуют две Украины и их ценности не пересекаются. Можно также встретить мнение, что у нас два фронта – внешний против азиатской русни и внутренний – против режима внутренней оккупации кланово-олигархической системой и стоящих на её обслуживании государственных институтов. Этим людям Европа не нужна.
На самом деле фронт один. Все описанные выше проявления – имеют одну и ту же природу. И внешний фронт, и внутренний – это азиатчина, которая упорно ширится в виде войны и одновременно в виде взяток на таможне. Это неизбежные элементы жизни в условиях фронтира, пограничья – столкновение европейской порядочности и “русскомирского” быдлотизма и жлобского поведения. Наше вполне европейское общество крепко заражено этими азиатскими чертами. Очень много людей у нас даже не осознают этого взаимопроникновения двух цивилизаций в их мозг. Они считают, что “мы всегда так жили”, что, собственно говоря, недалеко от истины, если брать чисто бытовую точку зрения.
Как же победить? Или мы вечно обречены жить в условиях фронтира, в вечной борьбе порядочности и жлобства? На вечном острие этой борьбы Европы и Азии? У меня нет ответа на этот вопрос. С одной стороны, Украина так жила веками – со времен европейско-просвещенной Руси, что с переменным успехом вечно была вынуждена отбиваться от кочевых варваров с Востока. С другой стороны – были и более светлые времена – отлично развитое Великое княжество Литовское, когда европейская сущность доминировала в общественной и политической жизни тогдашней Украины. С точки зрения крупной исторической перспективы, эта борьба продолжается и сейчас – против умирающей московской империи, что тянет свои одряхлевшие клешни к Украине.
Несмотря на весь пессимизм нашей ситуации, в истории есть соответствующие примеры победы здоровых сил над варварством. Был в США свой фронтир. Люди, которым хотелось свободы и было нечего терять, двигались на Дикий Запад, в условия фронтира, пограничья цивилизации с дикими и неосвоенными местами. Никакой закон там не работал, хотя номинально юридические и общественные нормы существовали (всё как у нас сейчас). Именно период американского фронтира заложил те лучшие черты в американском народе, которые есть и сейчас, они выкристаллизовались именно тогда. Именно в американском фронтире зародилось уважение к человеку как просто к человеку и такой тип общественного сосуществования, который имеет свои основы и поныне. Независимо от социального происхождения и статуса. Потому что в американском фронтире ты имел значение и мог выжить только как человек. Будь ты хоть грузчиком, хоть преуспевающим банкиром, всем было плевать – смотрели только на то, что ты за личность и какую общественную пользу приносишь. Оружие было у всех и отстреливали всех буйных одинаково, невзирая на статус – полковник Кольт уравнял всех людей. Отсюда родилось уважение, а быдлотизм и желание брать взятки пропали – вместо вожделенных чужих денег ты запросто мог схлопотать пулю, если быковал и пёр против людей.
Условно говоря, если во фронтире задолбали ночные гонщики-мажоры, просто выходишь и стреляешь на поражение. И знаете, на Диком Западе как-то поубавилось охочих подрифтовать по ночам. На вопрос сонного соседа: “Может, хватит?” участники шумной затянувшейся вечеринки из соседней квартиры отвечали: “Уже закругляемся”, потому что блестящий отполированным спусковым крючком “Winchester 1873” в руках сонного соседа способствовал хорошим отношениям. На наглую попытку проскочить в местном ЦНАПе вне очереди с фразой “Мне только спросить” на Диком Западе можно было отправиться с вопросами к Богу, потому что благообразный и добродушный дедушка в конце очереди оказался вооруженным прекрасным “Remington 1858”. После этого удивительно вежливыми и порядочными оказались люди в очереди, а персонал их местного ЦНАПа – просто образцы служения людям.
Когда люди на Диком Западе поняли, что вопросов слишком много, а умирать никому не хотелось – они нанимали решать спорные вопросы самого порядочного из местной коммуны – он назывался шериф. И решал вопросы на основе справедливости, закон тут был вторичен. Если с тобой поступили несправедливо или не по закону – шериф всегда решал вопрос правильно. Если он решал неправильно, или скурвился, с него просто срывали значок и давали другому, кто по мнению громады был на стороне общественной морали. Перечить шерифу никто не решался – он тоже был вооружен и никаких рефлексий к нарушителям не испытывал. Потому что на Диком Западе если ты скотина – то это твои проблемы, пристрелят и все.
Их фронтир прошёл свой путь. Он не всегда был гладким, но тем не менее. Лучшего на планете пока что не найти. Нам неизвестно, что будет с нашим фронтиром. Сейчас нас окружает не то, что мы хотим видеть. Нам только предстоит преодолеть свой путь. Но идти надо. Дорогу осилит идущий.
Давно хотів стати шерифом .
А Жванецький – танкістом.
М-да. Представил, что будет, если у нас кто-то хлопнет дрифтера… Друзья дрифтера стрелка вкатают в асфальт. Наши милициянты будут его потом выковыривать оттуда. На жаль Украина не Америка и его величество Кольт уравнивает возможности сторон. “Добрым словом и пистолетом вы можете добиться гораздо большего, чем одним только добрым словом.“ – Аль Капоне.
Плюс полицейский в Америке это не у нас он, которого всю жизнь гр-не и власть унижали.. Вспомнился рассказ сотрудника, приехавшего из США где он был в командировке. “Еду по трассе, почти проехал ТЦ и вспомнил, что нуна купить мелоч, но на том месте нельзя парковаться. Стоит полиция, я их спрашиваю – можно на секунду стать и сбегать в ТЦ? Ответ – но вы же нарушите Закон. Мне все стало ясно.
А тим часом
https://censor.net/ua/news/3484255/vsih_komandyriv_ta_biyitsiv_duk_ps_perevodyat_iz_67_ombr_kistyakom_yakoyi_vony_ye_proty_komandyriv_pidrozdiliv
І трошки додаткових деталей: https://www.pravda.com.ua/news/2024/04/14/7451183/
Коли був живий Коцюбайло, який ретельно вилизув кращебвтіка, то можна було спати спокійно: патріоти під контролем. А зараз патріоти можуть вийти з під контролю та нарешті спитати кращебвтіка: “Ти дурень чи зрадник? Чи може і те, і інше разом?” Ось Сирський і вирішує проблему.
Красиво розказана легенда про Дикий Захід.
Класичний типаж тих хто керував в ті часи у тих місцях є і у нас. Це Поворознюк.
Поворознюк-пример классического преступного авторите 90-х годов в маленьком городке. Имеет все, л.с. банды, бабки, оружие и вся местная власть под ним. Население там не в США, кольты не имеет, поэтому творит все что хочет, еще и в СМИ вылазит.
На Дикому Заході якраз майже так і було. Бабки, банда, зброя, місцева влада. І кольтом проти нього нічого не вдієш. Бо в нього кольтів більше.
А ця красива легенда має під собою художню основу. Книги про Дикий Захід а особливо кіно. Вестерни я теж люблю, але з реальністю вони мають мало спільного. Тут ви кажете про 90-сті. Так в нас і була тоді ера Дикого Заходу. З поправкою на сьогодення.
А якщо брати аналогію з тих часів то в нас ситуація більш схожа на війну між Мексикою і Сполученими Штатами. Ми в ролі Мексики.
Але США від свого Дикого Заходу якось прийшли до Верховенства Права, а в нас із цим чомусь наразі якось непроглядно.
Не знаю, чи залежало це від того, що в частині штатів США й зараз кожен може бути з Кольтом (в частині штатів навіть без спеціального дозволу)? І, наче, в таких штатах злочинність нижча…
Цікаво, чи виходжали би “братки” 90-х з бейсбольними бітами, якби в кожного, на кого вони намагалися наїхати, міг бути ТТ чи Макаров? Чи були би наші 90-ті іншими?
Там должна быть поправочка не просто к человеку, а к белому человеку, остальных они за людей не считали.
Не всі. Й вони потім прийшли до цивілізованого спільного знаменника… крізь свою Громадянську війну.
“Можно также встретить мнение, что у нас два фронта – внешний против азиатской русни и внутренний – против режима внутренней оккупации”
Тоді вже три фронта. Третій – проти войовничого невігластва і інфантилізму, який створює внутрішню окупацію і відкриває двері для зовнішньої. І на ньому справи ще гірше, ніж на перших двох. Бо по інший його бік від нас – більшість населення України. І начебто і воювати з ними не можна, а що робити і чи можливо взагалі досягнути суттєвих результатів за час, за який можна просто зникнути – не зовсім зрозуміло.
Мені лише дві речі спадають на думку — Освіта, і Мистецтво.
От, Вахтанґ Кебуладзе пише:
https://lb.ua/culture/2024/04/12/608040_gromadyanska_identichnist.html
> Ярослав Грицак у «Глобальній історії України» пише, що націями стали ті народи, які читали книжки. Я додав би, що політичними сучасними націями стали ті народи, які писали й читали книжки. І комунікували свої наративи назовні.
Всю статтю в цілому також варто прочитати.
Ви дійсно маєте на меті спілкуватися із колегами зі всього світу? То припиніть той майже расизм в термінах! Азіатчина(( Моя дружина (і багато друзів) – азіатка, відмовились читати ресурс із-за постійних образ з Вашого боку. А дружина на останнє посилання відповіла: “Коли вже anti-colorados українською буде писати?!” І тут я з нею погоджуюсь, бо вже пройшли ті часи, коли шановні “колеги” по всьому світу не розуміють українську. А як не розуміють, то зараз електронні перекладачі досить якісні, суть зрозуміють колеги. Зараз кожне кацапське слово ріже вже не слух, а серце.
п.с. я знаю що означає термін “азіатчина”, та він прийшов з давніх часів, в Європі в прадавні часи і не такі жахіття були нормою
Колись за часів СССР одного з іноземних студентів, який навчався в університеті, спитали: що йому найбільше не подобається в повсякденному житті університету? Відповідь була: Ваша “дружба народів”, коли в гуртожитку в одну кімнату поселяють студентів з різних країн, чи навіть континентів. Різниця в традиціях та звичках викликала постійну напругу та породжувала конфлікти. Я не розумію, чому Ваша дружина азіатка вважає, що сказати відкрито про це – расизм? Чому вона соромиться своєї раси? Так, ми всі різні і не тільки як особистості, але й як діти різних націй, зі своїми традицією та історією. Наприклад, Чинхіз Хан величний герой більшості країн Центральної Азії але це не перешкоджає йому бути грабіжником та вбивцею для європейців. І тільки українцям вирішувати чи мають бути в них вулиці Бандери та Шухевича, а не полякам чи євреям. До речі, в Польші жиди – це офіційна назва нації Ізраїлю і на це ніхто не ображається, на відміну від України. Так що менше з усім всім.
А уж как цыгане обижаются на слово “цыганщина”… А ещё больше обижаются когда люди с особым вниманием следят за своими вещами если мимо проходит компания цыганок с детьми. Такие дела.
Перепрошую, а Ваша дружина й друзі з Японії, чи з Південної Кореї? Чи може, хоча би з Індії, Таїланду чи Монголії? Якщо ні, то подивіться сюди:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Індекс_сприйняття_корупції
https://uk.wikipedia.org/wiki/Індекс_свободи_преси
https://uk.wikipedia.org/wiki/Індекс_демократії
Вони, кажете, ображені?
Знаєте, коли я кажу, що народився в Україні, а мені після того, як уточнюють місце й рік мого народження, кажуть, що я народився в Радянському Союзі, то мені може бути прикро, мені може бути соромно, але я не можу бути ображеним, тому що це ПРАВДА!
Є такий термін, «варварство». Раніше він теж мав чітку географічну відповідність. Але сучасні західні європейці не ображаються на вживання цього терміну. Тому що вони з ним більше не асоціюються.
Тож щоби не бути ображеними, треба таки щось робити із собою й своїми націями.
Років із 25 тому на подібний закид відповіли б що це інтеренет і тут можуть далеко послати. Як руський корабль.
Не подобаєтьмя не читай і не дивись. Бо це нагадує віруючих яких повсякчас ображають. То не те сказали, то не те написали то не те намалювали.
А євреїв називати євреями ще можна, чи треба якось вже “політкоректної”? Той то я гадаю Ізраїль від нас осторонь тримається!
Єдине, пане Доміно, що у нас нема срібного пана Кольта. Тож це все прекрасно, але є певні “але”…
Ага, а тепер мешканці тих штатів, які були цим “американським фронтиром” – дружньо голосують за Трампа, молячись на нього як на божество, та мліють від авторитаризму Путіна, бажаючи збудувати в США те ж саме. А Україну, світовий порядок, геополітичні позиції США, американські зовнішньополітичні союзи – ці “герої фронтиру” тільки зневажають, пропонуючи закритися у мушлі свого “неоізоляціонізму”.
Тому НЕ варто шукати ніякого “прекрасного Ельдорадо” – немає його ніде (((!
якщо в декілька слів втиснути: “Настав час зелену шмарклю розтерти по асфальту”.
Згоден.
Владимир Стус, 2005
Что же общего у современной Украины и Швейцарии начала XVII века?
1. Во время своего образования обе страны имели минимально возможную территорию для самостоятельного независимого развития…
2. Обе страны образовались и развиваются на перекрестке трех центров геополитического влияния. Сейчас это Германия, Италия и Франция. Для Украины это Западноевропейский (Польский, Австрийский), Российский (Московский) и Исламский (Турецкий) центры влияния.
3. У обеих стран внешним центрам влияния соответствуют … этнические группы.
4. В обеих странах этническому и культурному различию соответствует религиозно-конфессиональное.
5. До образования обеих стран их современные территории частично входили в состав соответствующих геополитических центров влияния. Причем это пребывание в составе более сильных соседей часто сопровождалось, в лучшем случае, попытками ассимиляции, а в худшем — войнами и геноцидом.
6. … Самоидентификация Швейцарии и выработка своего особого
пути также проходила очень медленно и сложно.
7. Швейцария начала XVII века только вышла из периода Реформации, а современная Украина — из коммунистического периода. …
8. Украина, как и Швейцария (17 век), в течение всего развития является важнейшей транзитной страной. …
9. Экономическое развитие регионов Швейцарии начала XVII века и позже весьма различалось. Постепенно это различие сглаживалось, однако остается заметным и сейчас.
10. Швейцария и Украина имеют высокую долю возобновляемых ресурсов. И эти ресурсы во многом схожи.
11. Швейцария начала XVII века и Украина начала XXI века — достаточно бедные по европейским меркам страны. Из этих стран идет активная эмиграция трудовых ресурсов …
12. Украина и Швейцария имеют глубокие традиции демократического устройства общества «снизу».
– конец цитаты –
Есть только одна проблема — моральный кодекс строителя чего-то там. Вот в Швейцарии они заякорились на Библии. Помогло.
В Украине якоря нет, болтанка в умах и сердцах ещё та.
Отличие есть. И очень существенное!
Ни Германия, ни Италия, ни Франция никогда не именовалась “земли андрофагов”!
Так что весь этот “сравнительный” опус очень некорректен.
Нынешняя Украина, это бурлящий котел, куда за последние два столетия накидали кучу народов. Когда я учился в школе, в институте и была обязаловка писать национальность, в том же Киеве, украинцев часто не было и половины. И вот эти Майданы и война выковывают новый народ Украины.
Я хорошо помню совок, вижу куда скотилась московия и вижу те изменения, которые есть у нас. Это большая, очень большая разница. А то, что называют коррупцией, так и в Евросоюзе, и в США сейчас вовсю вылазит. Ведь Орбан, Трамп, Фицо и еще целая компания деятелей это все ее отрыжка. Мы еще очень быстро движемся к лучшему и не фиг плакать.
Національність, як п’ята графа, в документах була при Совку. Ті, хто умовно не прозОдив по п’ятій графі, успішно її прибрали з документів незалежної України.
Відтоді Україна стала незалежною від своїх дітей, будучи відданою на потАлу інородцям, що мають подвійно-потрійне громадянство…
А деякі країни запровадили інститут негромадянства. Й іспити на громадянство, влючно з володінням мовою, та знанням історії (не у версії андрофагів).