Опыт из Тайваня

Радар тайваньской береговой системы ПРО

То, как сейчас разворачиваются события вокруг Тайваня, в чем-то очень напоминает нашу ситуацию, и потому тайваньский опыт очень показателен и полезен. По крайней мере, то как Тайвань решает сходные с нашими проблемы, как минимум – стоит иметь в виду.

Если не погружаться в исторические аспекты противостояния Тайваня и материкового Китая, то можно обрисовать общую предысторию противостояния очень коротко. Тайвань долгое время был частью Китая, аж до тех пор, пока в этот регион не вошли европейские колонизаторы. С тех пор остров, находящийся в 150 км от восточного побережья Китая, переходил из рук в руки, но в конце 19 века Китай снова смог вернуть себе этот остров, но снова – не надолго.

В результате неудачной войны с резко поднимающейся Японией, Китай снова утратил остров, вплоть до конца Второй Мировой войны, когда Японская империя потерпела крах, и соответственно, утратила все свои территориальные приобретения, включая и Тайвань.

Но крах Японской империи не стал концом войны в Китае. Там развернулась гражданская война между коммунистами Мао Цзэдуна и правительственных войск Республики Китай, под предводительством Чан Кайши. Коммунисты, при поддержке совка, одержали верх, но противник не был уничтожен и отступил на Тайвань.

К тому времени Китай не имел военно-морского флота, способного выполнить десантную операцию на остров, и потому вопрос о принадлежности Тайваня остался открытым. Китай считает этот остров своим, а Тайвань – не признает этих претензий Пекина, хотя с международным признанием у него тоже не очень сложилось.

Тем не менее, при всей натянутости отношений, Китай очень долго был занят собственными внутренними проблемами и вернулся к теме принадлежности острова тогда, когда получил возможность перевооружить собственную армию и флот. С тех пор, вопрос возврата Тайваня стал номером один для Китая.

Собственно говоря, пеки особо и не скрывает своих намерений, связанных с возвратом Тайваня путем военной силы. В связи с этим, регулярно проводятся военные маневры, на которых отрабатывается крупная десантная операция, очень явно напоминающая сценарий вторжения на Тайвань.

Чем сильнее становится НОАК, тем больше у Тайваня причин для беспокойства, и тем больше планов противодействия вторжению он отрабатывает. Собственно говоря, его вооруженные силы заняты лишь этим. В последнее время, Китай демонстрирует явное наращивание численности своей авиации и различного рода ракетной техники, которая может достать до острова, и Тайвань начал программу организации собственной системы противоракетной обороны, призванной защитить остров от ракетных ударов противника.

Недавно, на регулярной выставке военной техники, Тайвань представил концепцию комплексной системы ПРО «Sea Oryx». Насколько можно понять из презентации, речь идет об аналоге американской системы ПРО «Иджис». Ее элементы будут установлены на кораблях нескольких классов, на сухопутных позиционных районах и на мобильных платформах, предположительно – на специальном автотранспорте. Эта система призвана перехватывать все входящие ракеты противника, в том числе и низколетящие, маневрирующие крылатые ракеты, самолеты и вертолеты.

Очертания радаров, да и самих пусковых установок, очень напоминают то, что уже имеется на вооружении войск США, или то, что готовится к принятию на вооружение, и складывается впечатление о том, что несмотря на множество ограничений в торговле оружием с Тайванем, Штаты все же помогают партнерам в создании их собственного производства таких комплексов.

Нам это важно знать потому, что наш противник имеет сходные планы, относительно Украины, а его военный арсенал и методы ведения боевых действий уж слишком похож на НОАК. А раз так, то опыт Тайваня надо изучать и брать из него самое важное или интересное. По крайне мере, знание этого опыта сократит нам время. А время, очень часто – решает очень многое, если не все.

7 Comments on "Опыт из Тайваня"

  1. Довідка з Вікіпедії.
    До 1949 року Китайська Республіка (Тайвань) була єдиним міжнародно визнаним представником Китаю, і як така була членом-засновником Організації Об’єднаних Націй і одним з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН. Однак у 1971 році Республіка Китай була виключена з ООН, а замість неї представництво отримала Китайська Народна Республіка (керована Мао Цзедуном). Цікаво, з чиєї ініціативи це відбулося?
    З того часу ООН і велика частина світової спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем.

  2. Все верно . Кроме одной ма-ааленькой проблемки . Тайвань не выбрал себе в главкомы клоуна , умеющего только виртуозно исполнять «полет валькирий» пиписькой на рояле . Да и то не с первого дубля .

  3. Згоден з Оптімусом..
    Останній абзац ніби написаний людиною що живе в іншій країні.

    • Або людиною, яка вірить що ця радість Україні не те що не назавжди, а навіть не надовго! Чи ви вже вважаєте що ми малоросія? Зе тримають досить міцно «холодною рукою за те, що треба» і крім говорильні — нічого фатального йому зробити не дадуть.

  4. Ну, що сказати… Принаймні ці мультики виглядають краще й переконливіше, ніж злизана з комп’ютерних ігор анімація, якою ВВХ**ло свого часу розважало своїх кремлінів і насмішило американців )))
    Хоча як списаний в запас капітан ППО, вже вкотре змушений констатувати, що зенітні ракети «працюють» зовсім не так, як зазвичай малюють в подібних мультиках. Себто, зенітні ракети не влучають з розгону у ворожі мішені (літаки, крилаті ракети тощо). Насправді зенітні ракети комплектуються спеціальною бойовою частиною — вибухівкою особливої форми з т.зв. готовими осколками (елементами ураження). При підльоті до мішені зенітна ракета сканує довколишній простір, і щойно мішень потрапляє в т.зв. зону розльоту осколків — видається сигнал на підрив бойової частини. Після вибуху утворюється хмара осколків (готових елементів ураження + окремих уламків конструкції самої ракети в якості «бонусу»), в яку з високою ймовірністю потрапляє мішень.
    Отож для мене завжди є загадкою, якого дідька всі «мультиплікатори» завжди малюють одну і ту саму рухому картинку — як зенітна ракета неодмінно ВЛУЧАЄ В МІШЕНЬ (фізично!) з утворенням «вогняного вибуху». Така схема ураження має сенс хіба що в єдиному випадку: якщо на позиції оборонців націлені не ударні балістичні чи крилаті ракети, не ядерні боєголовки, літаки і т.ін, а суто кінетичні елементи ураження, розігнані до пуйловських «десятків махів». Але тут ми переходимо вже в царину припущень. А для звичайних мішеней пряме влучення зенітної ракети (як «болванки») зовсім не потрібне )))

    • Надмірна деталізація в даному випадку шкодить майбутній ефективності проекту.
      Згадуючи давні часи свого вивчення деяких моментів бойового застосування зенітної артилерії, можу додати ще й тезу про те, що зенітники не мають завдання збити ворожий літак. Перешкодити йому виконати бойову задачу, ось головна мета того, що свого часу в атмосферу викидали гігатони різноманітного заліза.
      То ж хай у мультиках вони влучають прямо в супостата.
      Якщо у будь який спосіб ці сучасні системи реально здатні уразити ворожі снаряди, то це відмінно.
      А приймаючи до уваги грандіозну різницю між інтелектуальними рівнями потенційних агресорів і тими, кому вони заздрять, що аж їсти не можуть, то оптимізму стає трохи більше.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*