В минувшее воскресенье в Польше прошел второй тур президентских выборов, и в них приняли участие 71,63 процента избирателей, это существенно больше, чем в 2020 году – 68,2 процента. Тут надо учитывать особенность статистики, когда уменьшение количества избирателей всегда может дать куда больше абсолютные значения, чем приближение к 100%. То есть, рост количества пришедших на выборы избирателей будет замедляться, чем выше абсолютные показатели и практически невероятно увидеть 80 и тем более 90 процентов явки. Так что эти +3,5 процентов – существенный показатель.
По состоянию на утро, подсчет голосов уже окончен и объявлен их результат – победу одержал правый националист Кароль Навроцкий. Навроцкий набрал 50,89 процента, опередив своего соперника – проевропейца Рафала Тшасковского, получившего 49,11 процента. Комментируя результаты выборов, информационное агентство AFP отметило, что победа Навроцкого стала серьезным ударом для польского правительства во главе с либерально-консервативным премьер-министром Дональдом Туском. По мнению французского СМИ, прошедшие президентские выборы считались судьбоносными не только для Польши, но и для всей Европы: победа Тшасковского дала бы Туску и его реформам новый импульс. До сих пор эти реформы блокировались нынешним правонационалистическим президентом Анджеем Дудой.
Навроцкий выдвигался от партии “Право и солидарность” и многие считают, что будучи большим поклонником нынешнего президента США, Навроцкий может существенно изменить позицию Польши относительно поддержки Украины. Некоторые аналитики высказывают мнение о том, что Польша всегда позиционировала себя как восточный бастион Европы, а теперь Украина явно перебрала на себя эту роль и потому Навроцкий вполне способен поставить палки в колеса процессу помощи Украине.
Собственно говоря, мы тоже с подозрением относимся к любым поклонникам Трумпа, поскольку это говорит о многом. И тут действительно, есть от чего прийти в беспокойство. Тем не менее, как бы сейчас эта тема ни комментировалась, мы предлагаем не спешить с выводами и тому есть как минимум две причины. Первая из них – очевидна. Благодаря географии, Польша действительно находится в прямом контакте с Белоруссией и калининградским анклавом россии, а потому – российская угроза для нее не будет пустым звуком при любой окраске власти. А с учетом планов Трумпа вывести часть войск из Европы, Польше просто необходимо иметь плотные, военные связи с Украиной просто потому, что у нас – общий враг.
Но есть еще один момент, который не стоит упускать и тем более – забывать. Все мы помним о том, как Польша первой подставила плечо Украине буквально в первые часы широкомасштабного вторжения россии. Она же приняла подавляющее количество наших беженцев, которые потом разошлись по Европе и миру, но Польша их встречала первой и оказывала экстренную помощь. А потом именно Польша стала передавать нам в дар бронетехнику и самолеты, а по количеству поставленных танков она до сих пор находится на первом месте среди всех наших партнеров.
Но теперь попытаемся вспомнить, когда были последние крупные поставки вооружений именно от Польши? Если удастся освежить память, то окажется, что таковых не было примерно с 2023 года. То есть, практически весь 22-й и 23-й год поставки шли конвейером, а потом он вроде бы как остановился. Нет, через Польшу продолжали идти поставки военной помощи, но вот доля именно польского наполнения резко упала и тому есть свое пояснение.
15 октября в Польше состоялись парламентские выборы и хоть партия “Право и солидарность” получила большинство голосов и должна была сохранить свое правительство, у нее не получилось заключить коалиционного соглашения и тогда уходящий президент Дональд Туск сформировал коалицию на базе своей политической силы «Гражданская коалиция». И вот это правительство как раз и пересмотрело военную помощь Украине, после чего она перестала быть заметной. Так что не стоит делать поспешных выводов и просто надо подождать практических шагов нового президента. Ведь кому как не нам знать о том, что слова кандидата в президенты и действия президента часто являются диаметральной противоположностью.
“просто надо подождать практических шагов”
—
Всё правильно: “По делам их – судите их”.
Я понимаю, что Туск во всём хорош, но я также хорошо помню, что он не летел в самолёте Леха Качиньского в апреле 2010-го в Смоленск (а полетел прямо в “лаптекаменную”, где встретился лично со Сморчком – вроде как премьер с премьером). А потом этот самый Туск согласился с заключением московитов о причине авиакатастрофы.
Все вірно. Туск ще та прошмандовка, за каденції прем’єр-міністра і оформив трагедію під Смоленським у вигідному для орків напрямку.
Спробую подати короткий погляд зсередини.
Ми, як відомо, не голосуємо на польських виборах – це наче очевидно, однак в різних фейсбучних і подібних інфопросторах крутилися різні дописи, наче тут можуть бути варіанти. Біженці практично прирівнені в правах до громадян, однак голосування саме за президента країни – лише для громадян країни. Хтось може бути надзвичайно здивований, однак на місцевих виборах (щось типу голови села і депутатів селищної ради) право голосу все ж є в кожного, хто легально проживає в даній місцевості. Там є нюанси, щось про офіційну реєстрацію місця проживання, про яку ми не попіклувалися, оскільки вона ніякої іншої переваги не надає, а мороки з паперами трохи є. На зборах села ми були – це було не про вибори, а про іншу дуже чутливу для нас тему, і там висловили свою думку чітко і ясно. Тож в міру можливостей у житті громади беремо участь.
Отже, ми саме на цьому святі лише сторонні спостерігачі. На брамі подвір’я, де ми винаймаємо житло, принаймні до вчора ще висів великий виборчий плакат де зображений Рафал Тшасковскі. Акуратно, щоб випадково не пошкодити, відкривав і закривав браму впродовж останнього мабуть місяця – за пошкодження чогось такого міг би бути судовий розгляд.
На цих виборах у другому турі лідера правих (власне того що виграв) підтримали такі, не буду підбирати слів, реальні фріки як Браун і Менцен. Браун взагалі не вибирає слів і не фільтрує дій коли робить щось для завоювання свого електорату – в день єднання погасив вогнегасником єврейську менору в місцевому аналозі верховної ради, зірвав прапор України десь у визначному місце і таке інше. Менцен – це щось типу нашого Зеленського, без чіткої програми діяльності, без досвіду в державному управління, плутається в словах і баченнях коли його застають зненацька без папірця і навіть одного разу дуже смішно втікав вулицею від журналістів, однак він звертається до виборців через платформи типу тікток, сам ще за віком пацан, має своїх сеошників в соцмережах, тому ну копія Зе і відповідно серед молоді, та й в середовищі місцевих програмістів він намбер ван (посів почесне третє місце в першому турі).
Як його там, цього що переміг – він також свого роду бліда копія Трампа і трохи Зе, має на своєму рахунку аферу з житлом яке “отримав у подарунок” від пенсіонера в обмін на угоду про довічне утримання, користувався службовими коштами аби возити коханку на елітний курорт, нюхав щось підозріле на дебатах (потім з’ясувалося що нюхальний тютюн), демонстративно закликав здати аналізи на наркоту і здав сам, ще є про нього багато чого менш дикого але по краплинці ми можемо зібрати картинку “з гуаші”.
Рафал Тшасковскі… Давайте по-чесному, я віруючий і в мене до останнього було переконання що він “мій” кандидат, бо за Україну і за ЄС, аж поки я не дізнався що він також за повну лібералізацію законодавства для геїв, за аборти і таке інше. Ну а прихильники правих – ну ніяк не могли тут пропустити щось “таке”, тут цілі хресні ходи буквально збиралися з гучномовцями на центральних площах містечок які закликали не пропустити “безбожника”. Оскільки ми, нагадаю, лише сторонні спостерігачі, але при цьому я українець з про-європейськими поглядами однак зі здоровою часткою скептицизму щодо імпотентності ситих західних країн, я доволі нейтрально ставився і ставлюся до цілого процесу і до результатів зокрема.
На мою суто скромну думку, політика Польщі щодо України саме в коротко- і середньостроковому сенсі суттєво не зміниться. Прикордонні з мордором країни, включаючи Польщу, будуть продовжувати підтримувати нашу країну в екзистенціальній боротьбі, бо інакше вони будуть наступними – це розуміють в партії ПіС, представник якої був президентом досі і переміг на виборах тепер. Фріки що підтримали – так, вони використовують настрої “населення” (тут якраз підходить термін якого я не люблю, але слово “громадяни” тут слабше підходять) аби здобувати популярність. Дивіться, в Німеччині на антимігрантській хвилі вагомий відсоток взяла ультраправа партія AfD – однак підтримувати Україну німці через це не припинили. В довгостроковій перспективі – Європа загалом поволі праворадикалізується. З цим треба вчитися жити, так само як і з повальною дебілізацією виборців по всьому світі……
В мене якось нема чіткого підсумку моєї думки. Події що ми спостерігаємо – не дуже добрі, не те щоб не дуже погані, вони “отакі як є”, доля України не пишеться ані в Польщі, ані в Німеччині, і навіть не в Штатах, і ми це бачимо на прикладі спецоперації “Павутина”. Намотуємо шмарклі (в кого з’явилися) на кулак і гребемо далі.
> Дивіться, в Німеччині на антимігрантській хвилі вагомий відсоток взяла ультраправа партія AfD – однак підтримувати Україну німці через це не припинили.
Взяла, але не достатній: вона лишилася в опозиції. І «боргове гальмо» (обмеження держборгу) для оборони зняли попереднім складом парламенту, до того, як новий вступив у силу, саме через те, що в новому складі конституційної більшості без радикалів уже нема.
Ну то згадайте про гігантські післявиборчі протести проти праворадикалів, які буквально затопили вулиці міст Німеччини. Думаю що AfD в перспективі мають таки рахуватися з настроями суспільства.
В очередной раз прошу не постить длинные перепечатки (“портянки”), а давать ссылку и краткую аннотацию.
То повністю мій текст, а не “пєрєпєчятка”.
Sorry, friendly fire.
Може воно й на добре, що президент і голова уряду є представниками різних політичних сил: ми можемо спостерігати, на прикладі України та США, яка фігня відбувається у тому разі, якщо вони представляють одну команду.
Я не встигаю орієнтуватися в новинах – “Former Foreign Minister Baerbock is set to be elected President of the UN General Assembly today, – tagesschau”
Анналєна Бєрбок була міністром зовнішніх справ в Німеччині за попереднього складу федерального парламенту (Бундестагу), від партії Союз 90/Зелені. В новому складі федерального парламенту ця партія не увійшла до коаліції. Відповідно, Анналєна Бєрбок не могла претендувати на посаду в новому уряді. Так, вона вирішила балотуватися на Президента Генассамблеї ООН, це не те щоби новина. Але якщо її оберуть, то це дало би якусь надію на якесь розворушення болота ООН.
І її таки обрали! https://www.dw.com/uk/eksglavu-mzs-frn-obrali-golovou-genasamblei-oon/a-72764644
Варто уваги, що зелене одоробало встигло посратись з ним ще до виборів. Отака херня, малята. Ідіотів, клоунів та повій не можна пускати у владу.
А засланих “казачків” – тим паче!