Только что пришлось обозревать российские паблики, где выступают деятели, явно находящиеся на подсосе у товарища майора, и там уже несколько дней подряд идет некий турнир, чем-то похожий на синхронное плавание, только в информационном пространстве. В общем, там показывают «ждунов» из Авдеевки или их представляют как жителей Авдеевки. Понятно, что эти персонажи рассказывают о том, как похорошел их город с приходом «освободителей», за что они готовы пройтись им по засосам прямо перед камерой и просто по любому месту и это наверняка требует небольшого пояснения того, что на самом деле показывают вислоухой публике.

Что касается населения Донецкой области, я могу рассуждать просто опираясь на собственные впечатления и на то, что лично слышал от своих родственников еще в детстве, когда довелось там жить, и в юности, когда приезжал туда на каникулы. Ну а остальное – из других источников, в том числе и из того, что было собрано и написано мною почти 10 лет назад. Все это вместе даст понимание того, что мы видим в таких шоу и почему все это так выглядит.

Итак, для тех, кого не устраивает история, которую выдает прутин текущей версии, надо дать понимание того, откуда взялись вот такие пациенты. До начала индустриализации, эта местность была заселена исключительно украинцами, с редким включением иностранцев, которые начали там строить промышленные предприятия и шахты, а также заезжим был инженерный персонал предприятий. Все же помнят первое название Донецка и почему оно было именно таким? Кстати, после изгнания оккупанта, надо вернуть городу изначальное название, ради исторической справедливости. В основном, этим персоналом были англичане и французы. Рабочая сила, в больших количествах еще не требовалась и потому, собиралась из окрестностей. 

Ну а окрестности представляли собой хутора, на которых жили украинцы. По своему личному опыту могу точно сказать о том, что в 10 километрах от города там, где начинались хутора, которые стояли тут и 100, и больше лет назад, взрослые люди разговаривали українською, правда речь немного отличалась от той, что была в других местах, но тем не менее, это была именно українська. Если случались приезжие, которые не понимали некоторых выражений, местные из гостеприимства моги перейти на суржик и не более. Того «русского языка», который тогда считался правильным, там не знали. Кстати, матов там тоже было невозможно услышать даже несмотря на то, что тогда я был еще слишком молод, чтобы при мне такое выдавали.

Родители мамы, а соответственно бабка и дед, были местными и хоть уже жили в городе, но речь у них была такой самой. А потом началась индустриализация и промышленность там стала расти бурно и с надрывом. В это время, как водится, в регион стали завозить лаптей из глухих мест и даже не из соседних областей, а из какого-то Котласа и Усть-Зажопинска. То есть, это была дичь глухая, но привезли-то их строить и работать на предприятиях и шахтах, а потому они тут же себя почувствовали гегемоном и натуральным пролетариатом. А чуть позже туда погнали зэков по системе ГУЛАГа и как водится, зэки были из всей страны победившего социализма. В основном их гнали в шахты и когда потом товарищ Стаханов устанавливал свои рекорды, а вся шахта работала на него, то тут нет ничего удивительного. Практически на всех стройках тогда была одинаковая картина – рабский труд, а на самых опасных участках, где была большая смертность, работали зэки. Поэтому когда нужен был «ударник социалистического труда», выбирали «вольного», а зэки, о которых никто не вспоминал, «давали дОбыч» для него или для того, на кого укажет начальство.

(Окончание следует)

16 коментар до “Вышел в степь донецкую (Часть 1)”
  1. До школи жив біля Критого ринка в Донецьку. По вихідних, коли активувалася торгівля, українську мову часто чув. Вже перед війною регулярно їздив на дачу маршруткою (напрямок на Карлівку) і частенько від старших жінок чув суржик.

  2. В детстве запоем читал литературу про типа “великую отечественную”. Не помню автора и название одной из… Запомнились строки: “Немцы переименовали Сталино, в ненавистную Юзовку”. По сей день понять не могу, чем был ненавистен Джон Юз, автору того маразма.

  3. Мені розповідали трохи іншу схему “ударника” Стаханова. Вугілля у інших шахтарів не відбирали, але Стаханов та йому подібні мали змогу рубати вугілля не втрачаючи час на допоміжні операції. “Ударник” насправді рубав вугілля, проте за ним працювала ще якась кількість людей, яка і виконувала супутні операції, які інші робили самотужки. Гадаю, що і по матеріалам та інструментам там був повний пріоритет “ударнику” за рахунок звичайних шахтарів.
    Ще цікавіше, як ставив свої “рекорди” на залізниці машиніст Кривонос. Найкращий з точки зору технічного стану паровоз. Це надавало можливість блокувати запобіжні пристрої, щоб працювати на більшому тиску і не боятися, що паровий котел вибухне. А найголовніше, це змова з диспетчерами. Для нього завжди готували відповідний вантажний состав. Кривонос не водив порожняк (состав із порожніх вагонів), не втрачав час у пунктах обороту і мав зазвичай “зелену вулицю”.
    Тобто, якщо з видобутком вугілля шахрайство відбувалося в рамках одного підприємства (шахти), то на залізниці у шахрайство з ударниками були залучені одразу декілька служб. Тобто шахрайство йшло з самого верху.

    1. ““Ударник” насправді рубав вугілля, проте за ним працювала ще якась кількість людей, яка і виконувала супутні операції, які інші робили самотужки. Гадаю, що і по матеріалам та інструментам там був повний пріоритет “ударнику” за рахунок звичайних шахтарів.”-до речі, цю схему розробив гол. інжинер шахти. Стаханову дали двох підсобників, а він лише рубав. Плюс йому дали підвищений тиск у відбійному молотку. але правильна організація праці дала себе знати- виробіток на одного був в 4,5 рази вищий за норму(включно з підсобниками). а оскільки гол. інжинер був з буржуазної інтелегенції. то всі заслуги приписали члену ВКП(б). Стаханову.

  4. Одного із братів мого діда після війни заслали в донецькі шахти, бо під час війни партизанив і не захотів іти в армію, на відміну від старшого брата, який був командиром того загону, а потім приєднався до армії. А мій дід на той час був малим то нікуди й не потрапив ні в шахти ні в армію.

  5. Була у Висоцького пісенька на цю тему. Типу,завалило одного такого “Стаханова” , ну і кинулись всі його рятувати.Потім стали, подумали – а нафіга ? Через нього нам знову норми видобутку піднімуть! Так там його і залишили. Мораль: не висовуйся.

  6. Була і друга хвиля завезення зеків на Донбас, після Другої Світової – на відновлення Донбасу. І багато з них після закінчення строку залишалися. З ними йшов і відповідний менталітет. На Донбасі мабуть сама велика кількість виправних колоній.
    Відразу згадав Олексу Тихого і його спроби у 70-х привернути увагу до фактичного винищення української мови та культури на Донбасі. Мені здається, що якби совок протримався б ще років 20, то там взагалі б нічого українського вже б і не залишилося.

    1. За 10 лет оккупации, с лютой, бешеной деукраинизацией, шо там осталось, а про то шо родилось-выросло и думать не хочу. Кацапье нам свой “сектор Газа” организовало. Кст, крайними днями у Солонина 2 серии “про Палестину” вышло, так там все ещё хуже чем нам представляется. Но проблемы евреев, это проблемы евреев, они разберутся, а вот мы – не уверен. И, да, чтоб 2 раза не вставать – Юзовка, мелковато наверное, а вот Юзовск, Юзовской области, имхо в самый раз!) И угольный бассейн переименовать в Юзовский.

    2. Те саме в Луганській області. Мій дід із Нижньої Дуванки. Дуванити – ділити награбоване. Кцпською там і не пахло. Останній раз був там в 2004 році. Сватово, Кремінна, Дуванка вже дзявчали кцпською. Далека родичка перейшла на українську, тільки коли я назвався. Переночував у Сватово, балакав з місцевими, які всцикалися за проффесора (мама, тато, вони зі школи – українська мова рідна, а зараз перейшли на кцпську, бо так їм “удобнее”), а коли від’їжджав, почув, що їх попереджали, що будуть агітатори із НАТО їздити і проти проффесора агітувати та збивати із пантелику.

    3. Напочатку 80х коли я служив, у Лисичанську було 7(сім) спецкомендатур.Хто застав савецкій саюз знає що це таке.

  7. “Була і друга хвиля завезення зеків на Донбас, після Другої Світової – на відновлення Донбасу. І багато з них після закінчення строку залишалися. З ними йшов і відповідний менталітет. “-а з ними і батько Шапкокрада!

  8. «Тормозок» , интересно почему его так назвали ? Наверное от «тормози давай перекусим»?

  9. Туди завозити лаптів почали також і після трьох голодоморів. В хати померлих з голоду українців. СБУ навіть документи нквс розсекречені публікувало: скільки, звідки, коли і куди

  10. Мій дід був спочатку остарбайтером, опинився на території Німеччини, яку звільнили американці. Відмовився від їх пропозицій виїхати в Австралію, Бразилію, Канади і вирішив повертатися додому. І замісь того, щоб повернутися додому, був відправлений совіцькою владою відновлювати шахти Донбасу, як неблагонадійний елемент.
    Тому історії про “виконання плану” чув від нього. Наприклад, разом з ними працювали полонені німці, а облік відпрацьованого вівся по кількості вагонеток з вугіллям. На них крейдою ставив номер обліковець внизу і потім перевіряли нагорі. І дід розказував, що було таке, коли вони тільки спускалися в шахту, а на гору їхали вагонетки німців, але з їх номером його бригади, тому що був знайомий обліковець.

Коментарі закриті.